У дитячому центрі кардіології хірурги врятували дворічному Вані серце, але цього замало для щасливого життя, бо у Вані не має родини. Хлопчика бавить усе відділення реанімації, йдеться в ТСН.
По суті кардіохірурги перекроїли серце малюка, який народився зі складною вадою. Перша операція врятувала йому життя, однак з однокамерним серцем у майбутньому Вані потрібна була б пересадка серця і легень. Хірурги дитячого кардіоцентру наважилися на дві радикальні операції і з однокамерного серця сформували - чотирьохкамерне. “Ми йому зробили повноцінне здорове серце, зашили дефект міжшлуночковий, позицію, де була артерія вшили штучний матеріал”, - кажуть медики.
Після тривалого відновлення Ваня почуває себе добре, хоче гратися і навіть бігати. “Якщо б у Вані були батьки, вони б могли відпустити Ваню в умови звичайного стаціонару. Але поки з ним бавиться все відділення реанімації”,- кажуть медики.
За кожної вільної хвилини медсестри беруть Ваню на руки, бо ж йому життєво необхідні обійми дорослих. “На нього як не звертаєш уваги, він починає плакати. Він хоче уваги, гратися, до всіх посміхається”, - розповідають медсестри.
У кардіоцентр Ваня потрапив з дитячого будинку Хмельницького. Однак його біологічна матір живе на Рівненщині. Невдовзі після повернення з пологового вона покинула немовля на неповнолітню старшу доньку і три дні дома не з'являлася. Коли соціальні служби про це дізналися, то Ваню з родини вилучили і вже понад рік долею хлопчика ніхто не цікавиться. “Ваня потребує сім'ї, бо вилікувати серце - це добре, але цього недостатньо. Хотілося, щоб у ньому було все для щасливого життя”,- кажуть соцпрацівники.
Суд виніс рішення про вилучення Вані з родини ще в кінці 21 року. Далі повномасштабне вторгнення і його документи досі не впорядковані. Таких дітей з незавершеними судовими справами, загубленими документами при евакуації, батьками, які невідомо, де залишилися - під час війни стає незрівнянно більше, ніж у мирні часи. Сюди додаються діти, батьки яких потрапили в полон чи мають статус зниклих безвісти. “Є тимчасова опіка про дітей, які ви згадували. Це батьки в полоні, батьки зникли безвісти, або вони на окупованій території і невідомо, що з ними відбувається. Якраз для цього ми вносили зміни в законодавство, щоб надати можливість тимчасового проживання в родинах, які пройшли навчання і готові до цього”, - розповідають урядовці.
На початку великого вторгнення не було зрозуміло чи буде діяти процедура усиновлення. Однак нині, каже заступниця міністра всиновити дитину можна на усій території України, де є наше правосуддя і соціальні служби. “Для цього мають бути певні умови - працююча судова система, працюють органи опіки. Процедура не була змінена, щоб захистити дітей, це неможливо зробити на окупованій території, бо там цього нічого не працює і ми дивимося, як працюють деокуповані території”, - додає вона.
У лютому-березні минулого року була хвиля охочий українців допомогти дітям без батьків. Близько 24 тисячі родин готові були взяти дитину на різних умовах, але рік війни показав, що часто це бажання було емоційним поривом. Пройти усі кроки оформлення документів і дійти до навчання змогли значно менше українців. “Якщо ми візьмемо воєнний рік, то рівень усиновлення у нас був дещо вищій. Було усиновлено 1200- 1300 дітей. Це до всього, що зупинено міждержавне усиновлення, яке завжди давало велику частку”, - кажуть в соціальних службах.
Уляна з тих, хто подолала усі кроки до батьківства під час війни. Їх донечка - це Анна-Марія, якій нещодавно виповнився рік. На початку війни народилася двійня. Біологічні батьки забрали собі здорового малюка, а Анну з хворим серцем покинули. Дівчинку прооперували в центрі кардіології і виходжували її в укритті під обстрілами столиці у березні.
Коли з Києва виїздили тисячі мам з дітьми, Уляна навпаки їхали до столиці, аби прихистити покинути дитину. “На той момент дитина не мала жодного статусу. Вона не мала статусу позбавлення батьківського піклування і були значні труднощі, щоб в легітимний спосіб перевести до Львова, але я була наполеглива”, - каже Уляна.
Понад рік пішло аби остаточно оформити усі документи. Спочатку Уляні Анну віддали для тимчасового влаштування. Другим етапом було оформлення опіки і вже нарешті, у січні, набрало чинності рішення суду про всиновлення. Уляна тепер мама для Анни-Марії і де факто і де-юре. Поки улагоджувалися усі нюанси дівчинка сказала свої перші слова і зробила перші кроки.
Хоча процес був тривалим і складним, каже Уляна, але головне - вона провела цей рік зі своєю донькою. Війна перевернула її свідомість і спонукала до найважливішого кроку у житті. “Відбулося якесь переосмислення цінностей з початком війни. Якісь речі стали неважливими, моя донечка тепер центр всесвіту”, - каже жінка.
tsn.ua
Хочешь узнать больше - читай отзывы
5.0