Хірургія технологій - саме так медики називають оперативне лікування епілепсії, бо без надсучасного обладнання навіть найфаховіші лікарі нічого не можуть зробити. Це складні операції на мозку, в яких точність має бути прорахована до міліметра. В Україні ще кілька років тому вони були поодинокі, але зараз наші можливості вже набагато більші, йдеться в ТСН.
П’ятирічний Давид готується до операції. Напади у нього почалися 2 місяці тому раптово. “Просто почалося замирання, ціпеніє тіло, веде в бік”, - розповідає мама.
Вони одразу ж поїхали до лікарні, де все повторилося знову. “Того ж дня у нас було ще 2 напади, один із них серйозний. Він уже не дихав”, - пригадує зі сльозами мама.
Давиду призначили протисудомні препарати, але напади не припинялися. Лікарі з рідного Херсона направили їх до столичного “Охматдиту”, де після кількох обстежень медики одразу призначили операцію.
У світі епілепсію вже давно лікують завдяки операційним втручанням. В Україні ж це були поодинокі операції, поки не з'явилося потрібне обладнання. “Якщо нейроонкологія, вроджені вади - це дійсно хірургія команди, то тут це хірургія як команди, так і технологій. Тут без технологій деякі оперативні втручання неможливі”, - розповідає завідувач відділення дитячої нейрохірургії “Охматдиту” Павло Плавський.
Ці операції проводять тим, кому ліки не допомагають, таких пацієнтів називають фармакорезистентними і їх, за даними Американського фонду епілепсії, третина. Відсоток тих, кому зрештою призначають операцію, ще менший. “На жаль, не всіх пацієнтів із фармакорезистентною епілепсією можна лікувати успішно хірургічним шляхом, тому що, якщо ми маємо декілька вогнищ, або дуже розповсюджені вогнища, ми можемо не мати такого успіху”, - зазначає лікарка-неврологиня Ірина Головатюк.
Вогнище нападу - це місце, з якого йдуть імпульси. Знайти його - один із найскладніших етапів підготовки до операції. Пацієнтам проводять кілька досліджень, потім знімки накладають один на одного і лише після цього команда лікарів вирішує, чи можна провести операцію так, щоб не порушити життєвоважливі функції. “Іноді ми їх бачимо більш чітко, тобто навіть не обов’язково мати МРТ високої якості, бо їх гарно видно, а інколи, це для нас такий челендж, бо ми не можемо чітко сказати, але завдяки тому, що в нас є така мультидисциплінарність, ми між собою обговорюємо такі випадки”, - кажуть медики.
Кожному пацієнту операцію призначають індивідуально, їх існує до 10 видів. Але результати такі, що після проведення в 4 із 5 пацієнтів кількість нападів зводиться до нуля і люди починають жити повноцінно. Як Даринка, яка зараз на прогулянці сама, хоча рік тому, це було неможливим. Її життя було під постійним наглядом. На дитячому майданчику мала бути поруч з батьками, а не друзями, у школі не бігати з однокласниками. Не ходити на танці, про які так мріяла. “Один приступ може бути в місяць, один приступ може бути в пів року, а в нас було, якщо заходив приступ один за одним більше 200 раз за добу. Може перерва бути 2 хвилини, може 15. Ти не можеш передбачити, як воно буде”, - розповідає мама.
Десятки обстежень і різні лікарі, усі лише розводили руками. У відчаї родина звернулася до “Охматдиту”, де нарешті отримала відповідь - потрібна термінова операція. “На другий день після операції ми вже вийшли на прогулянку. Тоді годували голубів”, - пригадує мама дитини.
Відтоді минув рік. “Жодного нападу, жодного. Порівняно з тим, що було, земля і небо”, - переконує жінка.
Єдиний дискомфорт, який залишився в житті дівчинки, це пігулки. Забути про них щонайменше ще кілька років не вдасться. Хоч батьки ще звикли тримати її постійно за руку, уже потроху вчаться відпускати Даринку з-під своєї цілодобової опіки, бо самі нарешті стали за неї спокійні.
tsn.ua
Хочешь узнать больше - читай отзывы
0.2