В Українському центрі трансплант-координації порахували, що пересадок органів стало більше на 20%, порівняно з попереднім роком, трохи збільшилася кількість пересадок від померлого донора. До того ж, жертви війни - цивільні і військові, за законом, категорично не можуть бути донорами органів. Тим часом поступово, але збільшується кількість людей, які підписують добровільно згоду на посмертне донорством - люди переважно молоді, прогресивні та активні, йдеться в ТСН.
Процес заповнення потрібних документів займає не більше 10 хвилин, потрібна особиста присутність та паспорт. “Людині, яка померла, їй непринципово, чи її поховають з печінкою, чи з серцем, інша справа - людина, якій треба жити тут”, - каже - лікарка- кардіологиня і трансплант-координаторка інституту серцево-судинної хірургії імені Амосова Олександра.
Такі заяви сьогодні можна підписати у 32 трансплантологічних центрах по всій країні, програма триває вже третій рік. Минулий рік став рекордним за кількістю трансплантацій в Україні - пересадили 384 органа, більше аніж половина з яких - це посмертне донорство, за згодою родичів померлих.
“По світу робляться трансплантації рук, ніг, кишківника, селезінки. Можливо згодом. Натепер в Україні роблять трансплантацію 4 органів – серце, легені, нирки та печінка”, - розповідають лікарі.
Віктор Бабій дихає вже півтора роки донорськими легенями, він був першим в Україні, кому їх пересадили. “Знаю, що він молодший був і чи крововилив в голову, щось таке було… Дружина і двоє синів дали згоду. Можна просто органи в землю закопати, а можна людям дати шанс на життя”, - каже чоловік.
Людей, які вже добровільно підписали заяви про посмертне донорство не так багато і жоден з них донором так і не став. “В єдиній державній системі трансплантацій є кілька сотень пацієнтів, які погодилися пожертвувати свої анатомічні матеріали після смерті, але треба розуміти, що це молоді активні люди, які мають відповідальну позицію і готові до пожертви”, - кажуть в центрі.
Лідерами світової трансплантології є країни, в яких діє так звана презумпція згоди, в Україні навпаки – презумпція незгоди, це означає, що для того, аби після смерті мозку органи були вилучені та відправлені реціпієнту, потрібно, аби людина підписала спеціальну угоду, або ж на це погодилися її родичі. При цьому навіть якщо людиною за життя була підписана така угода, родичі після смерті можуть її скасувати.
Війна і десятки тисяч жертв в Україні не вплинули на збільшення кількості трансплантацій. В якості донорів не розглядаються ані військові, ані цивільні, які постраждали в результаті бойових дій”, - наголошують медики.
Костянтин Руденко, кардіохірург, розповідає, забобонний страх перед пересадкою поступово відходить на другий план. “В попередні роки трансплантація була синонімом криміналу і це була велика проблема”, - каже він.
За попередній рік українським пацієнтам пересадили 35 сердець. “Наше завдання довести до сотень пересадко, бо за цим показником, ми маємо наздогнати країни Європи, тому що тоді багато пацієнтів, які мають важку серцеву недостатність могли б жити, віддалені результати пересадки хороші”, - переконує Руденко.
Трансплантації передує процес констатації смерті мозку, це робить спеціальна комісія, пацієнта ретельно перевіряють, чи може він бути донором, і найголовніше - завжди морально складна розмова з родичами, чи погодяться у горі подарувати комусь надію?
Рік тому медики лікарні “Охматдит” публічно підписали добровільну згоду на вилучення анатомічних матеріалів, тоді планувалося - приклад лікарів підхоплять, згоду можна буде підписати і в застосунку “Дія”, але війна ускладнила доставку трансплантатів, тема відсунулась на задній план.
Поки ж лише в одному з відділень “Охматдиту” два десятки дітей, які чекають на пересадки нирки. Цей орган в Україні пересаджують найчастіше - 275 нирок загалом, більшість від донорів з констатацією смерті мозку. На свою нирку чекає 12-річний Антон, який в лікарні вже півтора роки, за цей час його рідний дім на Херсонщині потрапив в окупацію. Лікарка Антона переконана, хлопчик дочекається, якщо активнішими будуть і медики, і лікарні, і лабораторії, які досліджують і реципієнтів, і донорів. “Необхідна спеціальна апаратура, фахівці, комісія і має бути воля лікаря. Чекають діти кожен день, коли я зайду і скажу, все, є орган і ми починаємо процес підготовки”, - каже лікарка.
tsn.ua
Хочешь узнать больше - читай отзывы
3.3