Про те, як поводитися батькам, щоб виховати в дитини здорову самооцінку, розповіла психологиня фонду "Голоси дітей" Оксана Писарева.
Що таке самооцінка та в якому віці вона формується
Самооцінка – це буквально здатність самостійно себе оцінювати. Якщо вона збалансована, тобто не завищена й не занижена, ми здатні адекватно зважувати себе і свої можливості. Наприклад, не впадати в розпач у разі невдач, а сприймати їх як зони розвитку.
Якщо ж самооцінка неадекватна, то дитина, а потім і доросла людина, буде дивитися на світ через викривлені окуляри. Вона буде або знижувати свої досягнення, вважатиме себе гіршою за інших, або завищуватиме їх, а в невдачах звинувачуватиме обставини або інших людей.
У дітей самооцінка починає формуватися приблизно у 3 роки. В цей час вперше з'являється усвідомлення власного "я". Дитина розуміє, що є вона, а є навколишній світ. Тоді виникає потреба усвідомити себе та свої кордони: "Я – хто?", "Де я починаюся і де закінчуюся?", "Що я вмію, а що не вмію?".
Отже, батьки трирічних дітей мають усвідомити, що їхній хлопчик або дівчинка – це окрема особистість. Все починається з дрібниць: не "Ми вивчили букви", а "Сашко вивчив". Навіть у такий спосіб ми вже робимо внесок у формування адекватної самооцінки дитини.
Як зрозуміти, що у дитини є проблеми із самооцінкою
Самоусвідомлення діток дошкільного віку відбивається у їхньому прагненні до самостійності. Вони намагаються їсти і вдягатися без участі дорослого, усвідомлюють та озвучують базові фізичні потреби – наприклад, просяться до туалету.
Якщо дитина достатньо самостійна відповідно до свого віку, усвідомлює свої потреби й реальні можливості, вірить у свої сили, то її самооцінка цілком адекватна. В інших випадках можна говорити про певні проблеми. Наприклад, коли дитина діє занадто нерішуче або, навпаки, занадто самовпевнено – зовсім не звертається по допомогу до дорослих тоді, коли це виправдано.
Причини бувають різними. Можливо, батьки постійно знецінюють дитину, навіть цього не усвідомлюючи. Або ж дають великий кредит довіри та очікують, що дитина впорається з тим, для чого насправді ще замала. Наприклад, навчиться гарно читати у 4 роки. Тоді у дитини формується страх помилки й нездорове уявлення, що вона повинна постійно вражати дорослих своїми досягненнями.
У шкільному віці починають проявлятися інші "дзвіночки". Дитина із завищеною самооцінкою занадто бурхливо реагує на невдачі, а погані оцінки пояснює виключно тим, що вчитель до неї несправедливий. Вона постійно незадоволена собою. Її очікування від себе не збігаються з реальними можливостями.
Учень із заниженою самооцінкою, навпаки, сумнівається у своїх здібностях: "Я не зможу це зробити", "Я ніколи це не вивчу", "Я не такий розумний, як всі". Він почувається недостойним щось зробити чи отримати. Вважає, що не заслуговує похвали.
Що робити, щоб у дитини сформувалася адекватна самооцінка
Самоусвідомлення дітей формується насамперед у родині. Тож якщо батьки помічають проблеми доньки чи сина із самооцінкою, їм варто переглянути свій спосіб спілкування з дитиною.
З чим пов’язана криза підліткового віку
Для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку ключове питання: "Що я можу?", "Що є в цьому світі?". Спілкуючись з однолітками, вони постійно порівнюють свої можливості, навички, речі: "А я навчився плавати", "Дивися, як я вмію стрибати", "У мене така іграшка, а у тебе така". Вони вивчають спільності та відмінності й у такий спосіб формують внутрішню лінійку, якою оцінюють себе та свої межі.
У підлітковому віці перед дитиною постають нові питання, пов’язані з пошуком свого місця в соціумі: "Хто я?" і "Чого я хочу?". Якщо попередні фази розвитку самооцінки пройшли у здоровій атмосфері, підліток вірить у себе та може адекватно усвідомлювати свої обмеження. Він розуміє, з якими людьми прагне дружити, як вони на нього реагуватимуть, яке ставлення до себе можна дозволити, а яке – ні.
Але якщо внутрішня лінійка викривлена, людина нездатна спиратися на себе. Частий запит, з яким підлітки звертаються на нашу гарячу лінію, – "Я не цікавий і не потрібний у цьому світі", "У мене такі цікаві однокласники, а я боюся, що зі мною ніхто не хоче спілкуватися".
Підлітки часто уникають спілкування з батьками. Але для них важливо, щоб батьки цікавилися ними як особистостями. Якщо підліток отримує необхідну увагу вдома, у нього формується уявлення, що й інші люди, зокрема однолітки, можуть ним цікавитися.
Проявляйте свою небайдужість до дитини-підлітка. Розмовляйте з нею, цікавтеся її особистістю, ставте запитання: "Як ти?", "Про що ти думаєш?", "Що ти обираєш?", "Як я можу тебе підтримати?". Але якщо син чи донька не готові відкривати душу, не тисніть – наберіться терпіння.
Чи може самооцінка різко похитнутися
Зазвичай самооцінка достатньо стабільна. Вона не змінюється просто після досягнення певного віку або через конфлікт з оточенням. Якщо у дитини вже сформувалося адекватне самоусвідомлення, вона здатна відстежити, що хтось намагається порушити її особисті кордони. Вона не дає себе принижувати і може сказати: "Зі мною так не можна".
Втім, іноді зовнішні обставини бувають сильнішими за дитину. Наприклад, переїзд, розлучення батьків, нова школа, довга хвороба, зміна вимог до дитини, конфлікт з учителем.
Якщо ви помічаєте, що останнім часом цз дитиною щось не так, вона роздратована чи пригнічена, поговоріть з нею, спробуйте з’ясувати причину. Ймовірно, вона відчуває приниження чи знецінення. Якщо вчасно не виправити ситуацію, постійний стрес може призвести до хвороб, порушень сну чи харчової поведінки, повної відмови йти до школи.
Запропонуйте дитині свою підтримку чи допомогу. Наприклад, якщо йдеться про глузування з боку однокласників, навчіть сина або доньку прямо заявляти свою позицію: "Мені це неприємно". Якщо ж йдеться про булінг з боку вчителя, необхідне ваше пряме втручання. Вирішення конфліктів має відбуватися на горизонтальному рівні: не "вчитель – дитина", а "вчитель – батьки".
Дитина не впевнена в собі: як це виправити
Корені проблем із самооцінкою завжди ведуть до родини. Перший крок – продіагностувати свою сім’ю на наявність шкідливих установок у ставленні одне до одного. Серед них:
– Знецінення. Батьки кажуть: "Ой, ти це не зробиш". А якщо дитина має досягнення, їй зауважують: "Та це випадковість", "Ти переміг у конкурсі? А скільки було учасників? У тебе третє місце з трьох?".
– Постійна критика. "У тебе криві руки, не можеш рівно написати букву. А от Оленка як гарно написала!" –тут ще маємо й недоречне порівняння з іншою дитиною.
– Завищені очікування. Наприклад, мама віддала дитину до музичної школи, бо колись сама мріяла займатися музикою. Але дитина не має хисту і слуху, в неї нічого не виходить. Мама каже: "Ти дуже розумна, кмітлива, але лінива. Треба більше працювати". В такий спосіб у дитини формується сприйняття, ніби її будуть любити лише за певні успіхи.
– Повна відсутність очікувань. Батьки не вірять у дитину: "Та що ти можеш?". Або повторюють власні сімейні міфи: "Ми не схильні до інтелектуальної праці", "У нас немає влади, ми нічого не вирішуємо".
– Переоцінка можливостей. "Немає нічого неможливого, ти впораєшся з усім, чого захочеш", – звучить як позитивна мотиваційна установка. Але проблема в тому, що це не так. У світі є обмеження, людина не завжди може їх подолати. Наприклад, не можна змусити всіх себе полюбити.
Наступний крок – відмовитися від шкідливих установок, яку живуть у родині. Для цього потрібно побачити дитину такою, якою вона є насправді – зі своїми здібностями й межами.
З такої позиції в родину повертається "нормальність". Якщо дитина щось може – це нормально. Не може – теж нормально. Робить щось недосконало чи помиляється – теж нормально. Вона комусь не подобається – і це теж нормально. Тоді й дитина оцінюватиме себе адекватно, а її образ внутрішнього "я" не буде викривленим.
4.9