30-річна Надія Польща з Ірпеня перемогла рак молочної залози. Це одне з найбільш поширених онкологічних захворювань у жінок. У 2021 році в Україні було виявлено 14 тисяч нових випадків. У 2022 році статистика показала меншу цифру через війну, але хворих могло бути набагато більше. Кожній четвертій жінці рак грудей діагностують надто пізно.
Сайт ТСН.ua розповідає історію українки, яка надихає: пані Надія не втратила віру та поборола складну хворобу, коли її спіткало ще одне випробування — війна.
Далі — пряма мова.
Я народилась у Мелітополі, зараз він окупований. У 14 років у меня померла мама в автокатастрофі. Через два роки у тата не витримало серце, і він помер. З 17 років я живу сама. Весь цей час мені всі казали, і я в це вірила: для однієї людини на життя не може випасти стільки випробувань.
Але в 28 років, за день до повномасштабної війни в Україні, я роблю біопсію. Коли аналізи приходять, я розумію, що в мене рак. Рак грудей
Які були симптоми
Нащупала дитина, Віра. Вона повзала по мені, надавила ручкою на груди і вони почали боліти. Я зробила самоогляд: встала перед дзеркалом і нащупала кульку. Як виявилося, це була найменша пухлина, яка на той момент була в грудях. Їх вже було три.
Надія Польща та її донька Віра / Фото: instagram.com/nadya_polsha
Наступного дня почалася війна. Ми сиділи в підвалі в Ірпені. У мене там свій салон краси. 19 лютого наша сім'я відкрила ще один бізнес, який 27 лютого було зруйновано. У ньому були всі наші заощадження і запозичення. Ми виїжджаємо з міста, грошей практично немає. Навіть на обстеження не вистачало. Я в пластирях, тому що мені робили трепанобіопсію. Матеріали брали сім разів, було сильно болісно.
Як це — у 28 років почути, що в тебе рак
Аналізи затягнулися, тому що лабораторія переїздила з Києва до Львова через війну. Я чекала 31 день. Ми жили на кордоні з Румунією в будинку в моїх друзів всією сім’єю. Пам’ятаю, сиджу з ними і кажу, що погано себе почуваю. Весь цей час боліли руки. Може, це психосоматика. Отримую аналізи 31 березня, читаю, і розумію, що це рак.
Лікар пише: "Я наберу через півгодини, будь на зв’язку". Ці півгодини були для мене вічністю. Телефонує і каже: “Надю, в нас серйозне захворювання у настільки молодому віці”. Хоча до цього він запевняв, що не треба хвилюватися. Я боялася: якщо це рак, то втрачаю дорогоцінний час. За місяць може багато чого змінитися.
Я спочатку думала: не може бути. Ні, ні, це не рак, сто відсотків не рак. Мені треба переробити аналізи. Але вже через годину я зрозуміла, що помилки бути не може. І помилкою буде, якщо я зараз почну переробляти аналізи і ще втрачати час
Рак під час війни
Наступного дня ми з чоловіком були в Ужгороді. У мене взяли аналізи, щоб подивитися, яка це пухлина. Все, що я знала на той момент: просто, що в мене рак. Яка стадія, все інше — було незрозуміло. Лікар сказав, що віддалених метастазів немає, лише під руками лімфовузли. Це були великі шанси на життя.
Надія Польща / Фото: instagram.com/nadya_polsha
Я була у двох лікарів у Львові та Івано-Франківську. Ціни на лікування величезні. Тоді був великий стрес: ти без грошей, війна. У нас є друг Ігор. Тоді він активно волонтерив і підтримував зв’язок із знайомою в Америці. Розповів їй мою історію. Як теорія п’яти рукостискань вона передається, і мені пишуть абсолютно незнайомі люди: “Надю, а давай до нас приїжджай на лікування”. Американська сім’я, яка живе в Бухаресті. Було дуже страшно. Я вирішила, що поїду з сестрою, подивлюся. Якщо не сподобається, повернуся додому, буду шукати гроші на лікування.
Мені не хотілося втягувати сім’ю в борги. Знала, що українцям надавали безкоштовну допомогу. Покривали не повністю, але хоча б частково
Я поїхала в Україну, щоб забрати дитину, і вирішила залишатися в Бухаресті. Нас зустріла сім’я: Джені, Шон, у них чотири доньки. Вони побачили мене і вирішили, що хочуть допомогти. Англійську лише за цей рік добре вивчила, який ми були там. Ці всі медичні терміни, пов’язані з раком, взагалі мені не були відомі.
Хвороба спадкова
Я думала, що це все на місяць. Що в мене такий підтип раку, коли можна зробити операцію, пухлину відправляють на аналізи і можливо хімія не буде потрібна. Але не в моєму випадку. Діагноз: помірнодиференційована інвазивна карцинома неспецифічного типу грудної залози. Рак грудей другої стадії. У двох грудях.
У мене підтвердилася мутація гену, тобто це спадкове. Хворіла бабуся. Вони були дві близнючки, обидві померли від раку. Я знала про це.
У 28 років думала, що трохи пізніше, можливо, зроблю цей аналіз. Загалом я була дурна і наївна. І постійно всі турботи, роботу та інших людей ставила на перше місце — перед собою
Неважливо, знаєте ви, чи хворів на рак хтось із родичів. Моя рекомендація: здати аналіз крові BRCA1 і BRCA2 на виявлення мутацій генів усім жінкам після 18 років. Його треба здати один раз за все життя.
Операції
У мене було вже чотири операції, попереду ще дві. Коли робили першу, я ще нічого не розуміла, що відбувається. Знала, що мені зараз виріжуть, зроблять “операцію Джолі”. Лімфовузли виявилися чистими. Але мені видалили сосок, тому що там вже були метастази.
Надія Польща / Фото: instagram.com/nadya_polsha
Мої груди виглядали жахливо. Це було щось схоже на груди, але ці всі імпланти через тонку шкіру, краї... воно все було, як пожований папір. Я боялася їх торкатися, боялася дивитися на себе в дзеркало
Через місяць після першої операції аналізи показали, що в мене нульовий рак у двох місцях під шкірою. Тоді лікар сказав, що треба прибрати ліву частину грудей повністю. А у правій знайшли ще одну пухлину. Її відправили на аналіз, який показує вигоду від хімії. Тобто є початок: перша половина значень, де точно потрібна хімія. Є друга, де хімія не потрібна. Аналіз показав середину. Лікар сказав, що я маю сама вирішити.
Вже тоді я знала, що в будь-якому разі буду робити хімію. У мене є дитина. І я знаю, як це бути без мами, як це складно. Мені досі її не вистачає. Якщо є шанс, хоч два відсотки, що хімія мені допоможе, щоб рак не повернувся, я зроблю її.
Найскладніший період лікування
Хімія — це найскладніший період лікування. У мене було чотири червоних: найжорсткіші, від яких випадає все волосся на тілі. І чотири білі. Їх могло бути 12 кожного тижня. Але я вибрала кожні два тижні потрійну дозу, щоб швидше закінчити з цим. Хтось каже, що це навіть краще, бо потужніший удар.
Хіміотерапія / Фото: instagram.com/nadya_polsha
Був дуже сильний побічний ефект: головні болі, лежала без свідомості. Здавалося, що я не сплю, але все тіло "відключене". Засинала і прокидалася. День, два, три, чотири тримає. Мені погано, кручусь по кроваті, відчуваю, що все моє тіло в волоссі. Воно покриває спину, руки, тіло. Я встаю, розчісуюсь. На гребінці клубками вилазить волосся. Напевно, друга хімія була найважчою для всіх, хто був поруч зі мною. Тоді приїхали моя сестра, свекруха.
Вони бачили, як мені було складно втрачати це волосся. Я вичісувала і викидала, щоб вони не бачили, що воно в мене випадає. Під час стрижки не піднімала очі, щоб не бачити себе в дзеркало
Надія Польща / Фото: instagram.com/nadya_polsha
Хімія була не без ускладнень. Це така тема нижче поясу... Ти сидиш, а в тебе жир якийсь на ногах. Думаєш, що це таке? Він не пахне, нічого. Не розумієш, звідки воно. Через нетравлення поживних речовин вони всі виходять у вигляді жиру. Стільки пігулок і антибіотиків, скільки пила за цей рік, я не пила ніколи.
Під час хімії колють дексаметазон, який роздмухує обличчя. Дивлюсь зараз і думаю: це дійсно я? І так хімія за хімією.
Надія Польща / Фото: instagram.com/nadya_polsha
Після останньої я не відчувала рук, ніг. Встала сходити до туалету, підвернула ногу і впала, бо не відчувала її просто. Постійні пропозиції поставити біля мене горщик просто мене вбивали. Після того як підвернула ногу, сказала, що можна подумати над цією пропозицією.
Були моменти прийняття, мені складно було на себе дивитися. Моментами шкода себе, прикро, боляче. У перший день після стрижки думала, що я страшно виглядаю. Потім на ранок прокинулася і зрозуміла, що вуха, шия — все гарно.
У мене комплекс був все життя. Думала, що в мене великі, негарні вуха, шия. Лише коли стала лисою я зрозуміла, що все з ними нормально. Прийняття в мене проходило складно, але швидко
Радіотерапія
Після хімії була радіотерапія. У мене досі на тілі є татуювання після неї. Голкою під шкіру заганяють фарбу, роблять розмітку на все тіло. Засовують тебе в прилад, кладуть в певних позах і починається опромінення. Неприємні відчуття. Сильна втома після процедури, я засинала.
Скільки коштувало лікування
Перший етап лікування мені коштував 5-6 тисяч євро. І це враховуючи, що операції були безкоштовні. Звісно, таких грошей у нас не було. Ірпінь тоді тільки деокупували. Джені повністю закрила мені збір, написавши пост у себе в Фейсбук. Вона знайшла для мене гроші.
Коли я розпочала хіміотерапію, фінансування для хворих українців було на половину скорочене. Я платила за хімії кожен місяць. Одна моя колега виставила пост, щоб допомогти мені. Це був ще один важкий момент, тому що я не звикла приймати допомогу. Я жодного разу не виставила в себе, що мені потрібні гроші.
Не рахувала, скільки всього витратила. Близько 25 тисяч євро. В Україні це було б дорожче. І попереду ще дві операції.
Про любов до себе
Перуку я вдягнула один раз на п’ять хвилин. По-перше, це нереально незручно. Пам’ятаю, як викликала таксі їхати в лікарню. Кожного разу після хімії робили уколи для імунітету. Я одягаю перуку, роблю фото і розумію, що в мене все свербить. І мені мій внутрішній голос каже: "Що ти робиш, навіщо він тобі потрібен?" Я знімаю з голови і кладу в пакет. Таксист був у шоці.
Підкладала груди лише пару разів. Це жарко, незручно, давить. Мені хотілося прийняти це і прожити. Одягала косинки лише коли холодно було на вулиці з лисою головою.
Надія Польща / Фото: instagram.com/nadya_polsha
Я знаю багато онкохворих жінок, які лягають спати зі своїм чоловіком в системі, яка приклеюється до лоба і не знімають її місяцями. Просто тому що вони не хочуть втратити чоловіка. Які бояться вийти в люди без грудей. Насправді, що в цьому такого? Це всього лише непропорційність в тілі. Головне, що ти здоровий.
Варто прийняти, полюбити себе. Коли раніше говорили про це, я не розуміла. Я ж і так себе люблю. Хіба друга пара джинс — це не любов до себе? Або десята кава? Ні. Хіба зробити нігті — це не любов до себе? Ні. Лише коли ти приймеш себе, все інше стає взагалі неважливим. І рак допоміг мені це зробити.
Я постійно собі здавалася товстою, з жахливими грудями. Хотіла ліпосакцію і зробити груди. Але ніколи навіть кроку цьому не зробила назустріч. Я все отримала. У мене зараз не вистачає жиру, щоб закачати в груди. Я все отримала, але якою ціною
Я змінила харчування. Не доведено науково, що це якось впливає на хворобу. Але мені сказала лікар: якщо ти хочеш жити гарне життя, відмовся від червоного м'яса. І я повністю виключила м’ясо. Відмовся від цукру, молочки та хліба. Якщо сильно хочеться, я не відмовлю собі. І ти відчуваєш себе інакше. Раніше я заїдала солодким, зараз шукаю інші методи для задоволення.
Як правильно підтримувати онкохворого
На день всіх онкохворих, 5 червня, я вперше розповіла про свою хворобу в Інстаграм. До цього багато місяців всі питали, як справи, як війна.
Я всім брехала. Нікому не казала про рак. А потім я не витримала
Зрозуміла, що те, чого я боялася найбільше — змінитися фізично, все одно станеться. Це буде видно по тілу, волоссю, зовнішності. Я розповіла і отримала неймовірну кількість підтримки, якої, можливо, не вистачало все життя.
Насправді, онкохворі люди всі різні. Когось ранить одне, когось інше. Коли писали “тримайся”, “ти сильна”, “все буде добре”, мене це не дратувало. Я розуміла, що сама не знала б, як підтримувати таку людину. У мене не було в оточені нікого, хто хворів онкологією. Тому, мабуть, я і почала розповідати про це.
Надію підтримали військові / Фото: instagram.com/nadya_polsha
Треба пропонувати свою допомогу. Людина скоріше відмовиться, але той, хто хоче зробити щось приємне, він знайде можливість, спосіб. У мене на той момент було багато любові та турботи. Хтось передав щось для Віри, для мене. Надіслали відео, де цілий батальйон, бригада військових стоять лисі. Вони всі поголили голови для мене і записали відео: “Надю, підтримуємо тебе, бажаємо здоров’я”. Люди, яких я абсолютно не знаю.
Мій чоловік, якому так важливе волосся, тому що він лисіє і він бореться за кожну волосинку [сміється], він поголив голову. Це була дуже важлива підтримка
Надія Польща та її чоловік / Фото: instagram.com/nadya_polsha
Життя після раку
Я закінчила лікування, зробила КТ. Мені перевірили груди, голову, живіт, таз. Доктор написав, що більше жодної ракової клітини у моєму організмі не знайдено. І я зрозуміла, що воно все було того варте. Я щаслива. Кажуть, що перші п’ять років найжорсткіші. Контролювати, щоб рак не повернувся. Але для себе я крапку вже поставила. У глибині душі відчуваю, що на цьому все завершиться.
Віра — мій стимул не зупинятися. Я не хочу, щоб в неї якась паралель зі мною була. Моїй мамі було 14 років, коли померла її мама. Моя мама померла, коли мені було 14. Я не хочу, щоб це повторилося.
Надія Польща та її донька Віра / Фото: instagram.com/nadya_polsha
Кожні три місяці перший рік треба робити повний чек-ап організму. Я вже була там два рази. І, звісно, гормонотерапія. Уколи, як шило тобі в живіт, заганяють кожні 28 днів. У підшкірну жирову клітину потрапляє маленький імплант і блокує роботу яєчників. У мене гормонозалежний рак: клітини харчуються за рахунок моїх гормонів. Тому я в штучній менопаузі зараз.
Рак насправді дав мені більше, ніж забрав
Надія Польща / Фото: instagram.com/nadya_polsha
Після першої операції, коли Джені мила мені голову, я ловила флешбеки з дитинства — як це робила мама. Зрозуміла, що в мене знову є любляча і турботлива сімʼя. Бог мені її повернув.
Від самого початку я намагалася знайти всі способи, щоб витягти себе із цього стану. Це не лише лікування. Роботу треба проводити з головою. Дуже багато сидить там, що призводить до захворювання. І це те, що не дає вилікуватися багато кому. У мене мутація гену, я не винна, і ніхто не винен, що рак чи інша хвороба приходить. Але лише в наших силах змінити хід подій, допомогти собі.
Тоді, як і зараз, ніхто не дає ніяких прогнозів. У мене великі шанси на здорове життя. Але у мене мутація гену BRCA2. Це така штука, яка незрозуміло, як поведе себе в організмі. Звісно, в ідеалі потім видалити яєчники, куди хвороба може повернутися.
Раннє діагностування раку — це залог його успішного лікування. Це дуже важливо. Тому кожен рік важливо робити дослідження, УЗД. Коли ви востаннє здавали хоча б кров?
Раніше ми писали про те, що від раку молочної залози щотижня в нашій країні вмирає близько 110 людей. Він розвивається безсимптомно, прогресує швидко. Читайте, що необхідно знати про РМЗ жінкам і чоловікам, і чи можна попередити його розвиток.
tsn.ua
Хочешь узнать больше - читай отзывы
5.0