Українська журналістка розказала про школи і дитсадки у Фінляндії, хитрих росіян і те, що шокувало фінів в Україні

Українська журналістка Галина Сергєєва успішно працювала на телеканалах СТБ та "1+1", але у 2018 році через особисті причини вона з двома дітьми вирішила переїхати до Фінляндії. Там жінка вивчає мову, будує успішну кар'єру на телебаченні та народила ще трьох синів.

У розмові з OBOZ.UA Галина Сергєєва як мама п'яти дітей з власного досвіду розповіла, що потрібно студенту для отримання безкоштовного навчання та житла, за що школяра можуть відправити додому і до чого варто бути готовим, віддаючи дитину до дитячого садочка. Вона також поділилась, як це – жити в суворому кліматі, не мати сімейного лікаря і чому фіни були шоковані після поїздки до України.

– Галино, наскільки мені відомо, багато українських батьків, переїхавши до Фінляндії, не віддають своїх дітей до місцевих шкіл – вони навчаються онлайн в українських. Яка ваша думка з цього приводу?

– Мені здається, це актуальна проблема. Діти продовжують навчатися онлайн, щоб не втрачати рік. Вони нікуди не ходять, сидять вдома за комп'ютером і тільки виконують українські завдання. Але школа – це не про домашку. Це і спілкування, і друзі, і дорога до школи й назад. Ти йдеш, дивишся – сонечко зійшло чи листя попадало.

Коли в дитини немає школи, це позбавляє її величезної частини життя, крім того, вириває від інтеграції. Ті люди, які приїхали з відчуттям, що вони скоро повернуться додому, звичайно, не мають мотивації віддавати дітей до місцевої або іншої європейської школи. Але хіба ж погано, що дитина знатиме іншу мову? Хіба погано, що вона матиме друзів у тій далекій країні, яка її прихистила? Хіба погано, що у неї буде досвід спілкування, досвід виховання іншої школи?

До того ж багато батьків думають, що якщо діти підуть до місцевої школи, їх не зарахують потім назад в українську. Це неправда. Я знаю сім'ї дипломатів чи бізнесменів, які з певних причин виїжджали з України ще до повномасштабного вторгнення, а коли поверталися, то дитина складала тільки академічну різницю, тобто українську мову, історію України і потрапляла назад в українську школу, навіть у той самий клас.

– Коли вашій старшій доньці вчителька порадила залишитися на додатковий рік, щоб покращити оцінки, як ви це сприйняли?

– Моя донька хвилювалася, що буде найстаршою в класі, але як виявилося, це не проблема. Діти, яким 14-15 років, звичайно, вивчають нову мову не так швидко, як молодші. В Олі були ідеальними математика та фізика, але фінська мова в неї на поганому рівні, бо вона рік провчилася у підготовчому класі, який складався з дітей-мігрантів. Там важко було підтягнути саме фінську мову, спілкуючись англійською, і тому вчителька порадила залишитися на ще один рік у восьмому класі. За оцінками вона могла перейти в дев'ятий, але тут така система, до якої зараз переходить Україна, – після дев'ятого класу вступати до гімназії чи ліцею. З поганими оцінками не буде шансу вчитися в хорошому ліцеї.

Моя донька дуже хвилювалася. Мовляв, яка ганьба – бути в класі найстаршою! А коли вступатиме до університету, це ж їй буде вже 20 років! Але мені вдалося її переконати. Пізніше з'ясувалося, що однокласники – її однолітки, бо у Фінляндії до школи йдуть із семи років.

Зараз донька навчається в університеті. Її одногрупники суттєво старші за неї, деяким навіть за 30.Тобто це люди, які уже попрацювали і зрозуміли, що прагнуть саме цієї професії.

– Чи вдалося вступити на державну форму навчання? Яка система оцінювання в університеті?

– У Фінляндії кожна дитина, яка має дозвіл на перебування, може претендувати на державну форму навчання. Оплачувати мають тільки іноземці, але на українців після повномасштабного вторгнення це не розповсюджується. До нас через війну приїхала 16-річна племінниця. Через вік її вже не прийняли до школи, і щоб не втрачати час, вона пішла в International Baccalaureate School – це такі міжнародні ліцеї, гімназії. Після закінчення вона вступила до університету, де навчання проводиться англійською мовою. До того ж як біженка вона його не оплачує. Їй також дали кімнату в гуртожитку та стипендію. Я кажу, що Фінляндія – це країна, де переміг соціалізм (усміхається).

Моя донька стояла в черзі на студентське житло, бо будь-який студент від 18 років має на це право і може отримати щось на зразок гуртожитку – кімнату в квартирі або навіть невелику квартиру, яку оплачує служба соціального страхування. Зараз Ольга живе вже окремо.

Щодо системи оцінювання, то в університетах вона є п'ятибальною. Студенти можуть собі обирати предмети та складати свій графік.

– Після навчання ваша донька працює у кафе. З якого віку можна працювати у Фінляндії?

– У дев'ятому класі обов'язковою є робоча практика для всіх школярів. Учень повинен сам знайти собі роботу і безплатно відпрацювати два тижні, роботодавець має лише забезпечити його харчуванням. За практику виставляється оцінка, яка йде в атестат. Так відбувається ознайомлення дитини з робочим життям. Наприклад, хлопці працюють зазвичай у магазині продуктів, а дівчата – в магазинах одягу чи кафе, як хто влаштується. Звичайно, є і зв'язки. Якщо у батьків є свій бізнес, вони можуть влаштувати дитину до себе на фірму.

Моя донька знайшла роботу в кафе, коли їй було 15 років. Вона дуже добре працювала, чим сподобалася всьому колективу. Коли Олі виповнилося 18 років, її залюбки взяли туди на роботу знову і дають зміни, які їй зручні. Всі її подружки також працюють, і це настільки нормально, як і жити самим.

– Ваш середній син зараз навчається в дев'ятому класі. Яка система оцінювання та які шляхи після закінчення середньої школи?

– Після закінчення середньої школи потрібно вступати або до ліцею, або до гімназії, або до профтехучилища. У Фінляндії десятибальна система оцінювання. Якщо у школяра п'ятірки з десяти, то він проходить до ліцею чи гімназії. Можна також займатися підготовкою в спеціальних закладах, коли дитина хоче все-таки вступити до ліцею, якщо не хоче, то до профтехучилища. Багато ідуть саме туди, навіть ті, хто добре вчиться. Тому що школа насправді дає дуже добру освіту, майже все населення говорить англійською мовою. Можна підійти до прибиральниці на вулиці чи до водія автобуса – і в них буде чудова англійська.

Також тут заведено перед вступом до університету брати так званий вільний рік, щоб подорожувати чи просто відпочити. Для мого українського менталітету це було дуже складно. На мій погляд, варто вчитися, і якщо щось не подобається, тоді змінювати. Свого часу донька мене послухала та пішла вчитися, хоча кілька її подруг взяли цей вільний рік і зараз працюють.

– Скільки триває навчальний рік та коли учні мають канікули?

– Тривалість навчального року залежить від клімату. У нас він закінчується в кінці травня, канікули починаються з 1 червня і тривають до першого тижня серпня. Наприклад, минулого року тривали до 8 серпня. Звісно, є два тижні перерви на Різдво і два тижні на Великдень. Ще є канікули в лютому. Вони називаються "лижні канікули", бо зазвичай фіни їдуть кататися на лижах. Популярним тут є свято 1 Травня, також святкують День літнього сонцестояння, 21 червня, тоді вони їдуть на свої дачі на озерах, які тут є в кожного.

– Скільки триває урок та як і де проходять перерви?

– Урок триває 45 хвилин. Коли перерва, всі обов'язково виходять на вулицю, бо діти мають дихати свіжим повітрям, навіть якщо надворі мінус 20 градусів. Така у фінів традиція.

– Скільки предметів учні мають щодня?

– У початковій школі учні вивчають фінську мову, математику і аналог нашого природознавства. В середній школі в школярів немає окремо мови і літератури, вони об'єднані в один предмет. Також немає окремо всесвітньої історії та історії Фінляндії.

– Чи задають у школі домашні завдання?

– У молодшій школі задають домашні завдання мінімально. Наприклад, прочитати маленьку сторінку. І це завдання ніхто не перевіряє, ніхто не контролює, навчання розслаблене та легке. Тому, до речі, в багатьох українців, які приїжджають, складається враження, що в фінській школі нічого не вчать. В Україні, до речі, дитину в третьому класі іноді можуть виносити на руках, коли після школи вона "відпахала" ще п'ять репетиторів. Тут навпаки – все дуже розслаблено.

Школярам можуть сказати принести книжки, і вони в класі будують собі "халабуди", щоб у них читати. Взагалі у них завдання та уроки більше схожі на гру. Основний акцент зроблено на самостійності. Наголошують на тому, щоб дитина сама виконувала домашні завдання, а батьки їй не допомагали. Крім того, вона має сама ходити чи їхати на велосипеді до школи вже з першого класу, адже дороги тут безпечні. Зате з сьомого класу навчання дуже серйозне, розпочинається справжня жара! (Сміється.)

– Як ви спілкуєтеся з класною керівницею та іншими вчителями?

– У Фінляндії є програма Wilma, схожа з українською: приходять повідомлення та позначки від вчительки, чи була присутня дитина на уроці, якісь зауваження. Батькам можуть подзвонити, тільки якщо трапиться щось екстрене.

– Українська вчителька у Португалії висловила думку, що місцеві вчителі лише навчають, але не виховують. А як до виховного процесу ставляться фінські педагоги?

– Коли ми приїхали, моєму синові було дев'ять років. Він пішов навчатися до молодшої школи. У нього був чудовий клас і вчителька. Тут вчителі теж виховують, часто говорять з дітьми. Щоб стати вчителем, потрібно закінчити не просто університет, а магістратуру, тобто ти маєш бути відмінником. Людину після бакалаврату не візьмуть викладати. Тому з ними досить приємно спілкуватися, вони дуже делікатні (усміхається).

– Хто займається вирішенням конфліктів у школі? Чи доводилося стикатися з булінгом?

– Іноді про булінг пишуть у газетах. Наскільки розумію, таке трапляється, але ми з цим не стикалися. Я знаю, що треба одразу повідомляти класним керівникам. Вони дуже серйозно до цього ставляться, збирається кілька комісій.

Пригадую, якось мій син, ще коли був маленький, побився з іншим хлопчиком. Як тільки починається якийсь конфлікт між дітьми, тим більше підняття руки на когось, обох одразу відправляють додому. Мені зателефонувала вчителька, коли я була на роботі (нагадаю, що телефонують вони в крайньому випадку), і повідомила про бійку. Покарання і справді серйозне – тебе забирають зі школи на очах у всього класу. Наступного дня вже можна повертатися, але учнів, які дуже погано поводяться, можуть і зі школи вигнати.

Тут система соціальних працівників дуже сильна, тобто вони супроводжують дітей, які не ходять до школи чи втікають. Також допомагають, щоб не було конфліктів, сидять із ними в школі, розмовляють.

– Як у школах ставляться до запізнень? Чи є штрафи за прогули?

– Штрафів точно немає, але повинна бути поважна причина для відсутності. Мені за прогул дитини приходить повідомлення, і я маю пояснити причину: у сина голова боліла чи ми кудись поїхали. Але водночас нема такого, як у моєї подруги в Англії, де потрібно заплатити чималі гроші за прогул.

Запізнюватися, звичайно, не можна. На деякі уроки, наприклад, із домогосподарства, де школярі готують усілякі смачні страви, якщо дитина запізнюється хоч на хвилину, її не пускають навіть у приміщення. Фіни взагалі дуже-дуже пунктуальні, тут все просто хвилина в хвилину.

– Розкажіть, будь ласка, про шкільне харчування.

– Школярів годують непогано, хоча батьки весь час чимось незадоволені. Тут постійно реформують меню, додають іноземні страви, наприклад, тако, бурито з рослинним м'ясом, а фіни дуже непокояться, чому дітей не годують просто макаронами з фрикадельками (сміється).

– Коли після початкової школи школярі переходять до середньої, а далі – до старшої, вони навчаються в спільному приміщенні для всіх чи у різних?

– У нас окремі приміщення. У початковій школі, воно зазвичай одноповерхове. Школярі там багато граються, мають велику кількість уроків фізкультури і не перетинаються з дітьми із середньої школи. У них свої вбиральні, роздягальні, їдальні. Ліцей – це теж окрема інфраструктура.

– Хто забезпечує школярів підручниками?

– Ми ні за що не платимо, нічого не купуємо, єдиний виняток – це рюкзак.

– І це не залежить від мінімального доходу батьків? Наприклад, у Португалії ні за що не платять лише малозабезпечені сім'ї.

– Абсолютно незалежно від доходу сім'ї.

– А яка зарплата у вчителів у Фінляндії? Вистачає педагогічних працівників?

– Зарплата у вчителів – близько 3,5 тисяч євро (157 000 грн). Що стосується дефіциту вчителів у школах – не чула такого, але є така проблема з вихователями. До речі, дитину можна віддати в дитсадок починаючи з 10 місяців. І навіть якщо у сім'ї високий дохід, максимальна сума оплати не перевищуватиме 350 євро (15 770 гривень) на місяць, а на другу дитину діє суттєва знижка – всього 20% від оплати (це 70 євро, тобто близько 3200 грн на місяць). Таким чином, за двох наших близнят платимо трохи більше 400 євро (до 18 000 гривень).

Якщо ми віддамо ще наймолодшого сина Роберта в садочок наступного року, то сплачуватимемо 500 євро (трохи більше 22 000 грн) за трьох дітей на повний робочий день. Якщо б ми були малозабезпечені, то вийшла б ще менша сума. Дуже бідні сім'ї платять 40-50 євро на місяць (близько 1800-2300 гривень) за дитину.

– Чи є поширеною практика, коли вчителі і вихователі фільмують процес виховання і навчання дітей, а потім скидають фото та відео у батьківські чати?

– Звичайно, вихователі присилають так званий звіт, як пройшов тиждень. Переважно діти ходять у походи в ліси щотижня, адже лісів тут багато, або можуть поїхати на автобусі на інший дитячий майданчик чи сходити в музей. Вихователі складають план на наступний тиждень і пишуть, що необхідно взяти з собою. Або, наприклад, прийде фотограф і проводитиме зйомку, тому потрібен гарний одяг.

У школі ніколи не бачила батьківських чатів, але в мене середній син ходить на волейбол. Він гравець у дуже сильній команді. От у них є батьківський чат. На мене ображаються, що я не беру участі. Мені здається, що коли діти підростають, особливо коли дитина одна чи дві, їм по 15-16 років, то у батьків, напевно, з'являється дуже багато вільного часу. Батьки в нашій групі волейболістів такі активні, їздять весь час із дітьми на турніри в інші міста на авто, ночують десь у школах, надувають їм матраци, годують їх, а у мене немає часу взагалі. Якось мені подзвонили, коли був турнір, з проханням продавати каву на благодійність. Я не могла прийти – і вони припинили телефонувати. Це, напевно, єдине місце, де є таке поняття, як батьківський чат – батьківська сила на хобі.

– У світі набуває популярності практика відсутності іграшок під час перебування дитини в дитсадочку. Чим граються у садках ваші діти?

– У нас дуже добре фінансуються державні садки. Взимку у всіх садочках є маленькі гірки, де діти катаються на санчатах. Є ще велосипеди, біговели. У приміщенні, звичайно, окремі іграшки: дорогі олівці, фломастери, фарби, різноманітні машинки.

– До якого віку є денний сон?

– Діти мають спати в обід до семи років, поки не підуть до початкової школи, але якщо дитина не спить, то її ніхто не змушує цього робити. Вона може просто лежати в ліжку або ж її забирають і дозволяють тихенько гратися. Ввечері вихователька розповідає, як пройшов сьогоднішній день. Наприклад, Григорій – один із моїх синів-близнят – спав, а інший, Павло, ні. Їли обидва добре, бо на обід була, наприклад, макаронна запіканка – вони її люблять. Або: ми ходили туди і туди. Ось такий звіт (усміхається).

– Чи залучають батьків до збору коштів? На що взагалі їх здають?

– Батьки ні на що не здають кошти. Якщо хтось хоче подарувати вчительці якийсь подарунок, то його вартість не повинна перевищувати 10 євро (близько 450 гривень). Це може бути чашечка, цукерки, упаковка кави, квіти, мед. Інколи ми були не в курсі якихось свят, коли тут всі дарують подарунки, і не дарували, то до нас ставлення ніяк не мінялося, ніхто нам нічого не казав. Тобто є люди, які не дарують нічого, і це абсолютно нормально.

– А коли в дитини нежить чи кашель, вона може відвідувати навчальний заклад?

– Такого ставлення до хвороб, як у нас, коли захворів на щось, йдеш в аптеку і там видають кілограм ліків, немає. У фінів навіть психологія така, що кожна хвороба має пройти сама по собі. Якщо болить щось, потрібно прийняти знеболювальне, наприклад, ібупрофен. Тут навіть не продають сироп від кашлю, треба шукати його хіба в естонських магазинах або в деяких аптеках. Лікар ніколи не порадить сиропчики від кашлю, бо доведено доказовою медициною, що вони не працюють, допомагає тільки багато пиття.

Фіни, які бувають в Україні, шоковані, скільки в нас аптек! Це, знаєте, ілюзія того, що ти щось контролюєш. А українцям хочеться контролювати свою хворобу, що вони одужують. Насправді хоч ти користуєшся препаратом від нежитю, хоч ні, все одно він пройде за сім днів сам по собі. Звичайно, якщо є ускладнення, то лікар прописує антибіотики.

Після коронавірусу було таке, що не можна приходити, коли кашляєш. Зараз всі кашляють і чхають. Тільки коли є температура або блювота, то дитину можуть відправити додому або зателефонувати батькам, щоб забрали. Мої діти, напевно, постійно ходять у садочок з нежитем, тому що гуляють завжди, а в нас тут дощі, весь час темно і мокро...

– От, власне, якось у мережі виникла дискусія через відео з дитячого садочка в Данії, де діти радісно гралися в калюжах із багнюкою. Вам доводилося забирати додому забруднених дітей?

– Коли б я не прийшла – всі діти сидять у буквальному сенсі в калюжах та граються машинками чи шматками льоду, чи лопатками воду переливають. Навіть якщо капає дощ або сильна злива. Коротше, видовище не для слабких нервів (усміхається). Наша бабуся була шокована, коли це побачила.

У садочку є передпокій, де міститься гігієнічний душ. Ставиш дитину і обливаєш її з крана, щіткою чистиш, знаєте, як собаці миють лапи (усміхається). Зараз мої хлопці не хочуть митися, то ми просто знімаємо верхній гумовий одяг, дощові черевики та дощові рукавиці. В кожній групі є такі спеціальні шафи, де сушаться речі, наче феном, під сухим теплим повітрям. Нещодавно ми переселися в приватний будинок, то у нас також є така шафа, дісталася від попередніх господарів. Це найнеобхідніша річ вдома, бо діти щодня повертаються мокрі і брудні.

– Як із медициною у Фінляндії?

– Якщо якась дуже велика проблема в людини, то лікують добре. Медицина на хорошому рівні, але дуже мало лікарів. Тут сильна медична профспілка, яка регулює їхню кількість, бо, наприклад, середня зарплата у лікаря починається від 5 тисяч євро (близько 223 тисяч гривень). Тому треба чекати в страшних чергах або ж купувати страховку та записуватися на прийом до приватного лікаря.

– А чому не піти до сімейного лікаря?

– Так немає сімейного лікаря, мене це вражало. Тільки в одному місті Оулу два роки тому було запроваджено модель сімейних лікарів. Щоразу йдеш до лікаря, який вперше тебе бачить. Та й взагалі до нього складно потрапити, бо спочатку тебе оглядає медсестра, яка й оцінює твій стан. Якщо нічого особливого, то можуть поставити в чергу, і доводиться чекати два-три місяці, а іноді й більше. Тому люди і звертаються в приватну клініку, де прийом коштує близько 120-150 євро (5360-6700 грн). Звісно, якщо дуже "припекло", то вже знайдеш гроші, щоб піти до спеціаліста.

Я знаю людей, які приїжджають сюди з надією, що їх лікуватимуть від онкології. І дуже часто ці надії виявляються марними. На жаль, поки людина чекає на обстеження, вона може і померти. Водночас знаю людей, яких дуже добре лікують і видають їм дорогі препарати всього за 50 євро (близько 2300 грн) на рік.

Або, наприклад, нещодавно за мої пологи ми заплатили близько 150 євро (6700 гривень), але якщо в людини нема доходів і вона перебуває на обліку як безробітна, то можна цю суму не сплачувати.

Читала статті про сурогатних матерів чи продаж яйцеклітин в Україні. У Фінляндії навіть якщо нічим не займатися, просто сидіти вдома, все одно отримуватимеш грошову допомогу і на себе, і на дитину, а також матимеш, хай маленьку, але квартиру в гарному районі. Багато людей потрапляють у пастку соціальних виплат і не можуть з неї вибратися. Тому що зарплата прибиральниці тут близько 1500 євро (67 000 гривень), якщо людина буде винаймати квартиру за 700 євро (31 320 гривень) і платити за комунальні послуги 200-300 євро (8950-13420 гривень), то у неї буде залишатися на руки 300-400 євро (13420-18000 гривень) на проживання. А якщо буде жити в соціальному житлі, отримувати соціальні виплати з безробіття і працювати два-три дні на місяць, то зможе отримувати додатково ще 300 євро (13 420 грн). І так живе багато людей.

– Зараз ви співпрацюєте лише з фінськими медіа чи також і з українськими?

– Коли я переїхала до Гельсінкі, писала статті як фрилансерка для телерадіокомпанії Yle – це медіа, яке фінансується державою з податків. Зараз вже працюю на постійній основі. Я дуже хотіла до них на роботу, але мені казали, що треба добре володіти фінською мовою. У них були також російськомовні сторінки, бо тут велика діаспора, і українці раніше читали саме російськомовну версію, хоча також були новини англійською. Коли почалося повномасштабне вторгнення, вирішили тимчасово відкрити службу новин українською мовою і покликали мене. Відтоді я там працюю з короткою перервою на декрет (усміхається).

До великої війни певний час я також працювала фрилансеркою в українських медіа, зараз ситуація дуже сумна, на жаль. Переважно до мене зверталися, щоб або зняти щось за майже безкоштовно, або щоб я включилася в прямий ефір як експертка. Щоб підтримати колег, я співпрацювала з ними, але насправді це займало дуже багато часу. Зараз не маю ресурсу на таку співпрацю, але завжди з радістю допоможу, коли до мене звертаються для інтерв'ю чи коментарів.

Для себе я обрала місію – розказувати фінам про українців та війну. Наприклад, написала про російські організації, які тут отримують гранти на допомогу українцям, і фіни не бачать у цьому жодного протиріччя! Тобто для них це "хороші росіяни", які хочуть допомагати, мовляв, це ж не ті самі, що підтримують Путіна. Я навела їм як приклад опитування, згідно з яким третина росіян у Фінляндії підтримує війну проти України! Тобто це не ті люди, які в Росії під цензурою і їх поб'ють тільки за те, що вони щось скажуть. Це росіяни, які, може, навіть народилися у Фінляндії, отримали тут освіту, мають доступ до медіа і все одно підтримують вторгнення.

А організації, які отримують фінансування для українців Фінляндії, теж очолюють росіяни. На мій погляд, це очевидний вплив Москви та ФСБ. І послуги надаються російською мовою, тобто знову ж таки, відбувається зросійщення українців. Я писала головній грантовій організації міністерства соціальних прав у Фінляндії, що, може, українці і розуміють російську, але нав'язування послуг російською мовою – це продовження імперської політики.

Для фінів це стало несподіванкою, вони не побачили в цьому проблеми. А коли я поцікавилась, що вони думають про війну і як ставляться до кремлівського режиму, почула щось на кшталт: "Ми не можемо говорити про політику, ми за мир і за все хороше. Йдіть у російські посольства, ми проти цього конфлікту нічого не можемо сказати". Я їм пишу: "Не можете сказати слово "війна"?!", а вони мені: "Ні, не можемо, ми аполітична організація і подамо на вас до суду, якщо змушуватимете нас обирати позицію". У фінів був шок, бо вони справді думали, що всі люди, які живуть у Фінляндії, автоматично підтримують Україну. Напевно, у Португалії схожа ситуація, тому мені здається, у нас із вами роботи непочатий край, якщо ми хочемо просувати ідею України.

– Завжди цікаво дізнаватися про ментальні відмінності. Чим фіни відрізняються від українців? За що ви любите Фінляндію?

– Українці більш емоційні, різкі, комунікабельні. Фіни закритіші, кожен сам у собі, поважає власний простір, серед них складно знайти друзів. Мій чоловік, який живе тут 20 років, має декілька приятелів-фінів, близькі наші друзі – це українці.

У них зовсім інші традиції. Наприклад, немає святкувань таких, як у нас, подарунків. Коли у когось із друзів доньки день народження, треба приносити свій алкоголь. Крім того, іменинник нічого не готує, максимум може купити чипси і кока-колу. Якщо йти в гості до дорослих, то на кухні накривається шведський стіл, на якому може бути м'ясо, салат і картопля, а з солодкого – печиво або торт. Посиділи, поїли, розійшлися – ось і всі свята.

Але фіни дуже довірливі та чесні. Це просто їхня якість номер один. Якщо ти іноземець, не знаєш їхніх порядків, але дуже перепрошуєш, вони пробачать, якщо не зловживати. У мене чоловік кілька разів губив гаманець, і кожного разу його повертали. Навіть проводили експеримент: розкидали скрізь гаманці з грошима – люди реально їх завжди повертали в поліцію. Про це ще в медіа писали. У Гельсінкі багато мігрантів, тому злочинності більше, іноді крадуть велосипеди чи якісь речі з дворів. Але загалом чесність зашкалює.

Нашим друзям, які приїхали з Києва з трьома дітьми через повномасштабне вторгнення, фіни просто віддали таунхаус, поки ті не знайшли роботу та не адаптувалися. Вони просто платили за них оренду, знайшли речі. А як вони приймали українців – це взагалі окрема історія.

Я дуже люблю цю країну, хоча клімат тут справді складний: починаючи з осені та закінчуючи весною, дуже темно і багато дощів. Але маємо прекрасне літо, прекрасну осінь і чудову зиму. На жаль, майже немає весни, це для мене найважчий час.

Читайте на OBOZ.UA інтерв'ю із засновницею української школи в Португалії Наталією Борисенковою про освіту, проблеми дітей з України і булінг педагогів: "Чому біженці за кордоном вчать чужу мову, а українці рідну – ні?"

Також на OBOZ.UA – інтерв'ю з вихователькою американського садочка Юлією Кузьмін: "Діти з температурою 38 °С ходять у садок, вчителі мало заробляють, а канікул і свят більше, ніж в Україні".

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!