Українська акторка на власному прикладі спростувала популярний міф про мову

Заслужена артистка України та акторка Івано-Франківського драмтеатру Надія Левченко розвіяла міф про некомфортний перехід на українську мову в спілкуванні й відмазку про російськомовну щелепу. Себе вона називає яскравим прикладом зросійщеного українця, адже народилася в сім'ї росіянки й українця і майже завжди говорила мовою країни-агресора.

Вона на власному досвіді знає, що фрази "Я уже привыкла", "Челюсть не так сформирована" і їм подібні – відмазки і якщо мати власне бажання, то можна безпроблемно перейти на українською. В ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA Надія Левченко погодилася, що на адаптацію потрібно витратити певний час, а кілька перших днів можуть бути важкими.

"В останньому своєму інтерв'ю я сказала, що є яскравим прикладом зросійщеного українця, який в один момент вирішив, що переходить на українську і все. Хоч би як складно було, день-два, потім кілька тижнів – а далі відчуття, що такою ніби й народилась (сміється)", – зізналася зірка серіалів "Перевізниця", "Жіночий лікар. Нове життя 2", "Черговий лікар".

Акторка додала, що періодично у мовлені все ж з'являються русизми, але вона намагається за ними пильно стежити: "Я маю на меті розмовляти тією мовою, в яку закохуються, якою захочуть говорити також. Я постійно намагаюся стежити за своєю мовою, щоб вона була без русизмів, бо насправді мені важко без них спілкуватися, адже досі випадково можу перейти на російську, за що відчуваю сором. Близькі люди, які знають мене давно, розуміють це. Історії на кшталт "Я уже привыкла" чи "Челюсть не так сформирована" – не для мене".

Відомо, що усе своє життя Надія Левченко жила на заході України, а за поширеним наративом на цих широтах люди нібито спілкуються лише українською мовою. Акторка пояснила, що це насправді не так, адже в Івано-Франківську раніше вона не мала потреби розмовляти державною, та й навчання часто відбувалося мовою країни-агресора.

"Я живу в Івано-Франківську з 1992 року. І хоч би як мені було прикро зараз, та, живучи в центрі міста, я не мала потреби розмовляти українською, бо поруч майже не було українськомовного оточення. Бо військові переважно були переселені з усього Радянського Союзу. Звісно, що всі спілкувалися російською. Я займалася в балетній та театральній студіях, навчалася в російськомовній школі, до речі, мій випуск був останнім російськомовним", – пояснила вона.

Зараз жінка запустила проєкт, щоб поширювати українську культуру в маси й люди не вважали російських класиків "найгеніальнішими геніями", а й плекали своїх видатних постатей. Вона на власному досвіді знає, як помилково вважати росіян найкращими письменниками і драматургами, а рідних Івана Карпенко-Карого, Івана Котляревського, Миколу Куліша і багатьох інших оминати.

"Можливо, це і спонукало мене запустити проєкт з читаннями сучасних українських драматургів, щоб наповнювати себе іншими речами. Бо це як ракова пухлина. Я видалила її і все. Певний час вона мені не заважала, навіть надихала, допомагала працювати якимось органам, бувають же і такі історії в медицині. Але все, я її видалила та буду жити так, наче її і не було. Я не баную [сумую] за російськими текстами. За Анастасією Пилипівною не баную з тієї ж причини. Бо таких же персонажів можна знайти й у Володимира Винниченка", – зазначила акторка.

Раніше OBOZ.UA писав, що воїн УПА, який у дитинстві жбурнув в Надію Левченко каменем, змусив актрису серіалів замислитися над мовним питанням. Це відбулося в Івано-Франківську.

Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!