Стало відомо, де зараз та як живе найгарніша акторка українського кіно Раїса Недашківська

Раїса Недашківська – народна артистка України, повний кавалер ордену Княгині Ольги. У народі – головна "Мавка" України та, без перебільшення, найкрасивіша жінка українського кінематографа.

Розмову з OBOZ.UA Раїса Степанівна відкладала кілька разів, мовляв, має дуже багато справ. Вона і справді одна з небагатьох акторок старшого покоління, хто й досі, понад пів століття після дебюту, активно занурена у професійне життя. Нарешті артистка призначила нам час, у телефонній слухавці – дивовижно молодий голос, навіть на відстані відчувається, наскільки енергійна та життєлюбна його власниця.

– Раїсо Степанівно, один із останніх ваших публічних виходів – ювілей Ліни Костенко, який проходив у тісному колі близьких друзів. Правда, що ви товаришуєте із Ліною Василівною вже багато років?

– Я боюся навіть так думати (сміється). Ну, хороші знайомі – краще так. І це знайомство почалося давно. Колись ми жили недалеко одна від одної, будинки були поряд. У неї син народився, у мене також. Гуляли з візочками разом. Яка вона людина? Розумна, прекрасна. Ви знаєте, коли читаю її вірші, думаю: "Боже, як до неї приходять ці образи? Як це відбувається?". Коли Ліні Василівні виповнилося 90 років, запросила мене вести її творчий вечір у філармонії – мені було дуже приємно. Чи можу зателефонувати їй просто так? Радше ні – соромлюся забирати час, який дуже дорогий. А от коли запрошує до себе, радо відгукуюся. Наприкдад, вже багато років ходжу до неї на день народження.

Раїса Степанівна каже, що обов’язково приносить на свята печених "жайворонків", у які вкладаються записки з передбаченнями. Їх акторка пише власноруч, переважно це цитати з віршів Ліни Костенко.

"Це давнішня традиція, – каже Раїса Недашківська. – Навесні українці завжди пекли "жайворонків", коли птахи поверталися з теплих країв. І вкладали в них записки з добрими побажаннями. Ліна Василівна якось дістала мою записку, там слова: "Твою роботу за тебе ніхто не зробить". Вона мені: "Дійсно, мою роботу за мене ніхто не зробить". Режисер Михайло Іллєнко, який теж постійно гостює на днях народження Ліни Василівни, одного разу не зміг до нас доєднатися, бо мав запланований на цей час черговий круїз на своїй яхті – він капітан із багаторічним досвідом. Коли доплив до Бразилії, якраз був день народження. Він зателефонував, привітав. А я кажу: "Давайте витягнемо і йому записку". Дістали і прочитали: "Вітру не буде, треба гребти руками". Пізніше він розповідав, що так і сталося".

"А цього року (19 березня Ліна Костенко відсвяткувала 95-річчя. – Ред.) невдача сталася, – продовжує Раїса Степанівна. – Я два дні писала тексти записок, передала пекарям, щоб повставляли ті листочки у "жайворонки", а вони забули. Прислали випічку, а листочки – окремо, в пакетику. Ніколи такого раніше не було".

Раїсі Недашківській місяцем раніше виповнилося 82 роки. У столичному Будинку кіно мав відбутися творчий вечір на честь іменинниці, однак просто у свій день народження Раїса Степанівна потрапила до реанімації однієї із київських лікарень. Привітання на святі отримувала від її імені рідна сестра. Про це Надія Недашківська розповіла в інтерв’ю OBOZ.UA: "Раєчці стало погано, коли її фарбували, робили макіяж для творчого вечора. Вона знепритомніла. Приїхала швидка, відвезли до Жовтневої лікарні. Якийсь час перебувала в реанімації, однак згодом вже перевели до звичайної палати, стан стабілізувався".

Нині Раїса Недашківська вже вдома. З нею весь час поряд помічниця Галина, з якою разом вже багато років. Акторка часто бачиться з рідною сестрою, приходить у гості син з родиною: "І він, і невістка приходять. І онуки – Єгорчик та Дмитро. У мене вже і дві правнучки є, а також один правнук. На всі свята зустрічаємося, ну а як же?"

Раїса Недашківська була заміжня двічі. Перший чоловік Валерій, батько її сина, за словами акторки, був талановитою людиною, написав прекрасний сценарій "Марусі Чурай": "Дуже мене кохав. Але наше кохання згубила оковита". З другим чоловіком артистка прожила разом сім років: "Мав дуже непростий характер, але при цьому були й світлі моменти. Він був неймовірним романтиком, міг зрізати квітуче дерево і принести в дім. Проте друзі просто змусили мене з часом подати на розлучення, адже далі терпіти його "хворобу характеру" було нестерпно".

Артистка ніколи не приховувала, що все життя була закохана в колегу Івана Миколайчука, з яким не судилося бути разом. "Познайомилися у 1961 році. Я прийшла на курс у лютому, бо вступила в театральний інститут раніше, – згадувала артистка. – Але оскільки я знімалася у "Лісовій пісні", довелося взяти відпустку на рік. Я приїхала наприкінці лютого, Віктор Івченко якраз набрав курс. Одного разу йшла лекція, Іван сидів позаду мене. Я поглянула в люстерко, і він якось потрапив у його відображення. Те, що я побачила, злякало. Я думаю, що Іван після зйомок у фільмах "Тіні забутих предків" та "Сон" заробив собі зрив нервової системи, до того ж він тоді ще батька поховав. Але не звертався до лікарів. Це я потім зрозуміла. І в дзеркалі наче побачила це все… Іван був надзвичайною людиною, його неможливо було не любити. Його всі любили. Він був одружений, проте сильнішого почуття у моєму житті не було".

"Це моє велике кохання і разом з тим страшний трагічний біль, – розповідає зараз Раїса Степанівна. – Знаєте, мені родичі Івана якось сказали, що якби я була поряд з ним по життю, то він би не пішов у засвіти так рано. Я підтримую з ними зв'язок, і навіть вже під час війни їздила в гості – з величезним шоколадним тортом. Ми з Іваном зналися багато років – це дуже довга історія. І навіть коли Іван заходився будувати будинок, перші гроші я для нього позичила у Дмитра Павличка, здається, дві тисячі. Ми їздили туди разом, мама Івана нас тоді зустріла – в національному вбранні, дуже гарна. Іван – то моя радість і мій біль. Ми часто шукаємо щастя в славі, грошах. Але ж знаємо, як трагічно закінчується слава. Гроші – подивіться, скільки у нас на цвинтарях розкішних могил. Любов – оце щастя, але часом її треба дочекатися, заслужити".

Раїса Недашківська зіграла у понад 60 картинах, успішно працювала в театрі. Створила багато прекрасних образів у фільмах "Лісова пісня", "Телефоністка", "Подорож у квітень", "Сон", "Помилка Оноре де Бальзака", "Гадюка", "Голос трави", "Роксолана" та багатьох інших.

Акторка каже, що якби їй зараз запропонували вийти на знімальний майданчик, вона б радо погодилася. Одним із найулюбленіших своїх фільмів вважає картину "Комісар", яку після виходу на екрани охрестили "ідеологічною диверсією", що негативно вплинуло на кар’єру Недашківської. Якийсь час їй не давали ролей у кіно. Раїса Степанівна згадує про цю стрічку як "дуже видатну і трагічну": "Поставлено її за оповіданням Василя Гроссмана "У місті Бердичеві". Там грали гарні актори – Ролан Биков, Нонна Мордюкова, Василь Шукшин". Недашківській дісталася роль багатодітної матері Марії. Її екранних дітей режисер обирав серед кількох тисяч претендентів і обрав настільки схожих, що коли акторка згодом народила свого сина, жартувала, що він був не так схожий на неї, як діти із "Комісара".

Тим часом сам фільм було заборонено для показу в СРСР на понад 20 років і дивом не було знищено. Режисера Олександра Аскольдова, для якого ця картина стала єдиним фільмом, звільнили зі студії і виключили з партії. Режисера судили, на щастя, за ґрати не потрапив, але його життя було зламане. Лише у 1987 році з фільму зняли гриф антирадянського. Він отримав десятки міжнародних нагород, зокрема й "Срібного ведмедя" Берлінале.

До речі, Олександр Аскольдов родом з Києва. Його батько був директором заводу "Більшовик" – за доносом його розстріляли. Маму, яка працювала головою Київського міськвиконкому, заарештували просто в кабінеті. Хлопчика забрала до Москви бабуся. Там він вивчився, працював. Раїса Недашківська багато років дружила з Олександром Аскольдовим. Коли його не стало в 2018 році, їздила прощатися з режисером до Швеції, де той мешкав останні роки.

"Як мені живеться зараз? – перепитує Недашківська. – Радію кожному дню. Трохи працюю, ось днями знімали мене для телевізійної програми – дуже хороша зйомка вийшла. Вважаю, що Київ – найгарніше місто. Живу неподалік від Золотих воріт, Софії Київської".

– Раїсо Степанівно, кілька років тому мені пощастило побачити вас у метро. І хочу сказати, що навіть ті пасажири підземки, хто з якихось причин не впізнав вас, не змогли не звернути увагу, бо ви мали просто розкішний вигляд (Раїса Недашківська завжди підкреслює свою вроду колоритними костюмами, прикрасами і незвичайними головними уборами. – Ред.).

– Я і зараз час від часу користуюся метро (сміється). Звісно, впізнають, просять сфотографуватися, я ніколи не відмовляю. Я дуже люблю гуляти вулицею. Біля метро "Золоті ворота" навіть є лавочка, де сидимо з Галею. Неподалік – кав’ярня, де зустрічаємося з друзями. Нещодавно там записували відео для Валерія Залужного: я читала вірш, який для нього написав військовий. Гарний твір, стоїть у мене тепер у серванті. Я з вдячністю схиляю голову перед нашими військовими. Почала їздити до хлопців з виступами ще з 2014 року. Де ми тільки не бували з концертами..."

Раїса Степанівна каже, що свого часу мала в Росії багато друзів серед колег. Понад 20 років була віцепрезиденткою кінофестивалю "Золотий Витязь", який проходив у РФ. Однак з початком війни перервала всі зв'язки з країною-агресоркою: "Ні з ким не підтримую зв'язок, і вони вже не телефонують. Хоча раніше вважала їх друзями. Акторка Наталія Бондарчук, яка мені була як сестра, підписала лист за Путіна. Художнику Нікасу Сафронову свого часу я продала дачу на Полтавщині, бо дуже йому сподобалася. Та як продала – фактично подарувала, віддала за символічні кошти. Але і з ним нині не спілкуюся, ні з ким з них не хочу розмовляти. Як вони можуть воювати проти нас? Не можу збагнути цього, не можу уявити, що таке можливо. Але щосили чекаю перемоги і знаю, що вона буде обов’язково. У нас немає іншого виходу, розумієте? Треба боротися, інаrше – ніяк".

Раніше OBOZ.UA писав, як живе незряча співачка Олена Ковтун, яка тріумфально виграла телешоу "Україна має талант".

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!