Стало відомо, як живе сьогодні найнижчий актор України Євген Степанов зростом 107 см

Найнижчий актор України (107 см) Євген Степанов ("Зірки за обміном", "Ромео і Джульєтта з Черкас", "Кріпосна", "Шляхетні волоцюги") разом із дружиною та маленькими синами-близнятами після трьох років перебування в Німеччині повернувся на Батьківщину, бо майбутнє своєї родини бачить лише тут. Артист зізнається: йому наснився сон про закінчення війни, тому вагань не було.

Під час інтерв'ю OBOZ.UA Євген сам доглядав дітей, до яких звертався лише українською мовою, пояснивши це принциповою позицією. Про нестандартне дитинство та юність, перемогу над залежностями, участь у програмі "Детектор брехні", зйомки з російськими акторами та шлях до успіху – далі.

– Пане Євгене, ми можемо трохи поговорити про ваше минуле? Я була вражена після перегляду програми "Детектор брехні" з вашою участю. Бо в Instagram ви – кумедний чоловік, що знімає відео зі своєю дружиною. Водночас у програмі ви на всю країну розповідали про такі речі, якими не кожен зважиться поділитися навіть у колі близьких людей. Все-таки чому не захотіли дійти до фіналу? Чи змінилося ваше життя після програми?

– Я чесна людина, тому вирішив піти розповісти про себе, щоб покаятися та водночас заробити гроші. Коли Бог дав мені знак, що потрібно зупинитись, то я припинив участь у програмі, не дійшовши до фінального виграшу в 250 тисяч гривень. Не можу сказати, що після "Детектора брехні" якось змінилося моє життя.

– У трирічному віці ваш ріст зупинився. Яким пригадуєте своє дитинство та шкільні роки?

– У шість років я почав палити, у дев'ять-десять років уперше напився горілки. До того я вже вживав слабоалкогольні напої. У 14 років почав курити траву, а в 15 уперше вколовся. До 18 років я спробував все, що тільки можна, крім кокаїну.

Також я грав в азартні ігри, а ще забирав речі в однолітків. Я міг взяти до рук все, що завгодно, якщо мене роздратувати – стільчик чи ремінь, щоб вдарити свого кривдника! Крім цього, у мене були старші друзі, які в разі потреби завжди приходили на допомогу та захищали. Хоча до п'ятого класу моя фотографія висіла на дошці пошани у школі, я займався в музичній школі, грав на барабанах.

– Ви так відверто розповідаєте, щоб допомогти тим, хто опинився у схожій ситуації?

– Певною мірою так, тому що я не бачу сенсу щось приховувати, а з іншого боку – ви правильно кажете. Можливо, моя історія і справді комусь допоможе. Щоб діти чи дорослі могли зробити висновки, не припускаючись моїх помилок, а змінили своє життя.

– Чому вирішили стати саме актором? Розкажіть про ваш шлях до успіху.

– Це була моя мрія, тому що я з дитинства дивився фільми з Джекі Чаном і вирішив стати Жекі Чаном (усміхається). Я брав участь у театральних гуртках, їздив із виставою до Італії.

Я починав як аніматор і вбачав у цьому вищу місію, тому що займався своєю справою.

Двічі намагався вступити до університету Карпенка-Карого: перший раз за мене ходила і питала моя мама, але їй сказали, що немає спеціальностей для людей з інвалідністю. Коли я вже був доволі відомим актором, приходив уже сам, але мені дали зрозуміти, що не приймуть через суржик і картавість. Люди живуть стереотипами, де має бути все за шаблоном. Але ці речі можна ж виправити! Окрім того, там існувало обмеження за віком і не було заочної форми навчання.

Мій шлях до успіху був нелегким, я будував його сам. Навіть зареєструвати рекорд як найнижчий актор України легко не далося. Спочатку я хотів зареєструватися сам – як найнижча людина України. Чекав близько двох років, але мені повідомили, що знайшли нижчого від мене! Я не засмутився і зареєстрував рекорд як найнижчий актор України.

До того ж я здобув дві вищі освіти – університет "Україна" (Відкритий міжнародний університет з розвитку людини) за спеціальністю "документознавство та інформаційна діяльність" і Київський університет культури за спеціальністю "сценічне мистецтво". Щоправда, з університету "Україна" мене вигнали без права на відновлення, бо я у стані алкогольного сп'яніння облаяв дружину ректора при посадових особах. Мені також дали умовний термін, тому що я в однієї дівчини забрав телефон...

Через це все я поїхав у християнський реабілітаційний центр, де зрозумів, що можна змінити своє життя та відмовитися від негативних звичок. Я пройшов реабілітацію, повернувся назад у рідне Вишневе (Київська область) і вступив до духовної академії.

Там мені Бог через молитву дав розуміння, що треба відновлюватися в університеті. Спочатку я був трішки гордим, мовляв, хай знають, кого вони втратили! Але все-таки пішов до декана, сказав їй, що покаявся і змінив своє життя – більше не вживаю алкоголь та не курю. Вона уважно вислухала і відповіла, що мене зможуть поновити тільки з наступного навчального року і що особисто проситиме за мене перед ректором. Та буквально через два тижні повідомила, що я можу починати навчання з того ж курсу і з того ж семестру. Студенти, з якими я навчався, не знали, ким я був і за що мене вигнали, але викладачі були ті самі. Іноді вони сміялися з мене, адже я ще збирався в магістратуру. Та коли я її закінчив і став депутатом, деякі з них до мене зверталися по допомогу...

– А як ви стали депутатом?

– Мені Бог сказав іти в депутати. Багато людей можуть не зрозуміти, що таке "Бог сказав". Я поясню: це коли ти молишся, читаєш Біблію, і тобі в думки приходить відповідь. Бог може говорити різними способами, наприклад, через людей, або мені, буває, сняться пророчі сни.

І от Бог мені дав таке розуміння, що я маю йти в депутати. Хоча я Йому казав, мовляв, який з мене депутат, я ж був і п'яним, і вживав наркотики, багато зробив шкоди. Окрім цього, виборці – це люди з мого містечка, де всі мене знають. Але мені Бог сказав, що це не я йду, а Він мене посилає. Тож я це прийняв. З 14 кандидатів, серед яких були юристи, успішні сім'янини та просто заможні люди, я посів перше місце (Євген Степанов був депутатом Вишневої міської ради з 2015 до 2020 року. – Ред.)

– Такий високий рівень довіри до вас! А скільки часу ви були депутатом?

– Я ж кажу, що коли мені Бог сказав, що це не я йду, а Він мене посилає, то зрозумів, що це Божа воля була для мого життя. Депутатом я був протягом п'яти років, працював з людьми і багато чого зробив на своєму окрузі.

– Чесно кажучи, я вперше спілкуюся з настільки релігійною людиною... Можливо, моє запитання буде недоречним, але чи отримували ви знаки у ваших молитвах, коли закінчиться війна?

– Я в Бога запитував, коли закінчиться війна. Минулого літа мені приснилася дата – квітень 2025 року. Я той сон сприйняв як знак – і ми з дружиною спільно вирішили повернулися з Німеччини.

Тоді почалося так зване перемир'я, яке не зовсім дотримувалося. Потім перед 9 травня теж були три дні "тиші", тобто здавалося, що пішов процес зупинення війни. Поки, бачите, ще не настало повністю... Про те, коли все припиниться, у мене немає офіційної інформації від Бога.

– Чому країною тимчасового захисту обрали Німеччину? Яким було ваше життя там?

– До повномасштабного вторгнення я нікуди не виїжджав з України, тому що добре почувався тут і заробляв навіть більше, ніж десь у Європі. Але коли всі почали виїжджати, почав розглядати єдиний варіант – Німеччину.

Якось я написав своєму другу, який є пастором у церкві, поцікавився його справами, а він запропонував допомогти виїхати до Німеччини. Я сприйняв це як знак, тому ми поїхали до вірян. Там ми прожили три роки, хоча планували всього два-три тижні, які ніяк не закінчувалися...

У Німеччині були свої плюси й мінуси. Можливо, якби я вивчив добре мову, можна було б там якось адаптуватися, знайти роботу. Але я вже працював 10 років ким попало і де попало, тому вирішив, що працюватиму тільки за професією актора. Змусити мене вони не могли, тому що я людина з інвалідністю, хіба могли допомогти. Тобто в мене не було мотивації, цілі там залишатися, жити в когось, я цього навіть не приховував. Одним людям така відкритість подобалась, іншим – ні.

– Чи доводилося пересікатися на майданчику з російськими акторами? На вашу думку, як змінився український кінобізнес після 24 лютого 2022 року?

– Зараз мало знімають фільмів і серіалів, бо телемарафон, кажуть, заважає цьому всьому. Я розумію, що в нас війна, але з іншого боку, артисти – теж люди і так само хочуть їсти. Якщо в нас не буде роботи, то відповідно і грошей. Доводиться виступати на закритих корпоративах, де не можна нічого знімати, тому що люди тепер ще більше бояться публічного осуду.

Щодо російських артистів, то перетинався з ними до 2014 року, коли в нас ще не було повного переоцінення. Вже після повномасштабного вторгнення я перестав дивитися російські серіали та слухати російську музику. Мій батько з Росії, і там половина родичів. Якось я спробував поспілкуватися зі своєю троюрідною сестрою, але вона зазомбована, казала, що, мовляв, "не все так однозначно", тому нема з ними про що говорити.

– Чи доводилося стикатися з меншовартістю на зйомках? Наприклад, Лариса Руснак розповідала нам про окремі гримерки, окреме обслуговування для російських акторів.

– Я таких історій не чув, але не здивувався б, бо все залежить від рівня артиста. Актор із Росії чудово розумів: якщо його привезли в Україну, то він цінний і може собі дозволити більше, ніж інші актори. Але таке може бути і серед українських колег.

– Як ви познайомилися з майбутньою дружиною? Як вона ставиться до ваших відео в Instagram, під якими іноді пишуть негативні коментарі?

– Нас познайомили спільні друзі. Дружина мого друга взяла з собою подругу, і ми вчотирьох пішли в кафе. Після того ми не бачилися, тільки спілкувалися в інтернеті, бо в мене на той момент були стосунки з іншою дівчиною на відстані, додам, що вона була невіруючою.

Так вийшло, що ми з тією дівчиною розійшлися. Пам'ятаю, я багато разів молився Богу і просив, щоб моя майбутня дружина першою зізналася в своїх почуттях. І мені наснився віщий сон: кадр зі спини, вона вища, я нижчий. І потім такі слова: "Вір".

Забігаючи наперед, скажу, що у той період моя майбутня дружина готувалася до весілля, у неї був наречений. Якось у листуванні вона написала, що з нас вийшла б гарна сімейна пара, на що я відповів, що ми були б справжнім прикладом християнської сім'ї. І додав, що не знаю, для чого таке кажу майже заміжній жінці. Вона відповіла, що "більше немає ніякого хлопця", тому я відписав їй: "Тепер є" (усміхається).

До речі, сьогодні я не тільки найменший актор України. Разом із дружиною ми зареєстрували рекорд "Найбільша різниця в зрості сімейної пари" (42,7 см).

Як дружина ставиться до моїх відео? Як до частини нашої (моєї) роботи (усміхається).

– У вас двоє маленьких дітей. Як їх виховуєте?

– У кожній сім'ї свої методи виховання. Я виховую так, як відчуваю, опираючись також на свій досвід. Я знаю, що приносило користь, а що ні, тому вирішую, що їм потрібно, а без чого можуть обійтися. Намагаюся не розбалувати їх, не зробити з них рослин, які самі не зможуть жити.

Можу впевнено сказати, що мої діти зможуть вижити в будь-яких умовах.

– Ви згадали про "будь-які умови". Що робите під час масованих обстрілів?

– На жаль, під час обстрілів нічого не робимо, укриття в нас нема. Спочатку ще спали на першому поверсі, зараз вже залишаємося на другому. Страшно, гучно, постійно збивають "Шахеди", літають ракети...

– Які ваші творчі плани на сьогодні?

– На сьогодні я продовжую працювати аніматором разом зі своїми колегами маленького зросту. У нас свій колектив, де ми працюємо на весіллях, корпоративах, на днях народження, тому будемо раді запрошенням (усміхається).

Окрім цього, я будую "Країну гномів" – це такий інклюзивний артпростір, де живуть маленькі люди. Вони живуть у своїй країні, в якій є різні локації: готель, тематичний ресторан, озеро, різні активності. Тобто це такий парк розваг, де працюватимуть люди маленького зросту, можливо, люди з іншими особливостями, але щоб кожен зміг себе реалізувати, подарувати радість та зарядити позитивними емоціями відвідувачів.

Здебільшого нашими замовниками були заможні люди. Не всі сім'ї могли собі дозволити такий ексклюзив. Тому ми і будуємо таке місце, де буде певна сума за вхідний квиток і діти зможуть погратися, пофотографуватися, поспілкуватися з гномами. Це буде цікаво не тільки для них, а й для дорослих. На новорічні свята, наприклад, плануємо зробити резиденцію ельфів! Маємо багато ідей, які ми будемо реалізовувати (усміхається).

Читайте також на OBOZ.UA інтерв'ю з учасницею шоу "Половинки" та моделлю на кріслі колісному Оксаною Кононець – про переїзд до США, роботу зі штучним інтелектом і постійний біль.

А ще на OBOZ.UA інтерв'ю із власником івент-агенції Артуром Пайрері – про ідеальний день народження, російські мультики під час війни і костюми за тисячі доларів.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!