Стало відомо, куди зникла та як живе телезірка Габріелла Массанга

Габріелла Массанга, перша темношкіра телеведуча на українському телебаченні, багато років тішила глядачів харизматичними випусками прогнозу погоди та з’являлася на екранах зі своїми авторськими програмами. З початком повномасштабного вторгнення разом із сином знайшла тимчасовий прихисток від війни у невеликому іспанському містечку.

Як нині живеться телезірці? Яку сімейну трагедію їй довелося пережити в дитинстві та які відголоси драма має досі? Про це та багато іншого – в матеріалі OBOZ.UA.

За паспортом телеведуча має ім’я Яна, однак воліє, щоб її називали Габріеллою: "Яною мене назвали дідусь із бабусею. А Габріеллою я стала, коли прийшла працювати на "5 канал". У нас було дві Яни в кадрі, тому продюсер порадив мені придумала псевдонім. Я за документами Яна Габріелівна Массанга. Й уже більш як 20 років у публічному просторі – Габріелла. Друзі кличуть мене Габі".

Габріеллу Массангу виховували дідусь із бабусею, дівчина мешкала з ними в Іванівці Черкаської області. Мама народила її студенткою. І так сталося, що батькам про вагітність від темношкірого студента з Конго не зізнавалася до самого народження маляти. Коли молода жінка таки наважилася поїхати до батьків із новиною, залишила дочку з подругою, яка, недовго думаючи, віднесла дитину в сиротинець.

"Дідусь із бабусею приїхали, щоб забрати мене, – згадує телеведуча. – Але тут їх чекав ще один сюрприз – колір моєї шкіри. Мама їм розповіла, що народила, а хто тато, який він – змовчала. Але дідусь сказав: "Це перша онука – і вона наша". Але в ті часи, та ще й у селі – звісно, було непросто. Люди тикали пальцями, пліткували. Як це все витримували рідні, для мене загадка. Знаю, що якось бабусі увірвався терпець, і вона пішла до голови колгоспу просити захисту для мене".

"Мама тим часом через якихось знайомих знайшла роботу аж на Сахаліні, – продовжує Габріелла. – Щомісяця висилала нам гроші та посилки з одягом. Працювала в морі, бувала за кордоном. Матеріально вона дуже турбувалася про мене. Але забрати до себе – про це не йшлося. Згодом вона вийшла заміж і переїхала з новим чоловіком до Москви. В мене з’явився зведений брат. Знаєте, я нічим не була обділена в дитинстві, крім материнської любові".

Свого тата Габріелла не бачила жодного разу в житті. Якось, уже в дорослому віці, вирішила розшукати його: "Пробувала пробивати по багатьох джерелах, навіть писала у програму "Жди меня". Все марно. А потім, зовсім випадково, познайомилася з барменом в одній із київських кав’ярень. Він виявився родом із Конго. Написав родичам, знайомим – і так у моєму житті з’явився тато. Зараз час від часу ми спілкуємося телефоном, причому він набирає мене частіше, ніж я".

Мама телеведучої продовжує мешкати в Росії, і так складається нині, що Габріелла з нею контактів не підтримує: "Вона вже 25 років живе в Москві. У моєму дитинстві ми бачилися лише три літні місяці кожного року, коли навідувалася до нас в Україну. Я дуже хотіла бути з нею. Навіть одного літа, пам’ятаю, оголосила однокласникам, що їду, підписала всім прощальні листівки. Думала, що вдасться вмовити маму. Але у вересні знову прийшла до своєї школи в селі. Так було соромно… Певний час ми з мамою дуже багато говорили про те, чому вона мене так і не забрала до себе. У неї просто було своє життя, інша родина".

"Хоча з вітчимом у мене завжди були прекрасні стосунки, я називаю його "татом", – продовжує Массанга. – До слова, саме він оплатив мені навчання в Інституті культури. Ми й зараз спілкуємося. Щоправда, оминаємо в розмовах тему війни. А маму я нещодавно заблокувала. Набридло сваритися, постійно щось доводити. Я кажу одне, вона – зовсім інше. Те, що в телевізорі розповіла Скабєєва. Я продовжую любити маму, але думаю, що ми відновимо спілкування вже після війни. Ось нещодавно в неї був день народження. Я її розблокувала, привітала – і знову заблокувала. Мені так спокійніше".

"Повномасштабна війна застала мене вдома, в Києві, – розповідає далі телеведуча. – Зателефонували друзі, розбудили. Відверто кажучи, я до останнього не вірила, що таке можливо в сучасному світі. Не збирала тривожну валізку, не слухала розмов про те, що насувається страшне. Підняла сина Тимофія, який спросоння почав злитися: "Мамо, куди ти мене тягнеш?" Ми похапцем зібралися і поїхали в Черкаську область, у те село, де живе моя бабуся".

"Того страшного жаху, який відчули люди тут, на Київщині, там не було, – продовжує Массанга. – Однак усе життя пам’ятатиму свої тодішні відчуття: прокидалася о п’ятій ранку, гортала новини, виходила у двір, а там – зловісна тиша. І лише інколи гавкіт собак розносився гучним відлунням. Пам’ятаєте, тоді всі, як починало темніти, не вмикали світло? Я якось увечері пішла до гаража, знайшла якісь гвіздки і старими покривалами позабивала всі вікна. Такий порив емоційний чи то страх мене накрив. Кажу бабусі: "Віднесла в погріб воду, сірники, cвічки, хліб". А їй на той час було вже 83 роки. Відмовлялася спускатися в те укриття, бо вже несила. То я намостила в передпокої на підлозі якісь пальта, подушки, ковдри. Моя бабуся народилася під час війни і зараз каже: "Мабуть, і помру з війною".

Згодом Габріелла Массанга разом із сином знайшли тимчасовий прихисток від війни в Іспанії. Мешкають у невеличкому курортному містечку біля Аліканте. "Пощастило, що левову частину турбот узяла на себе моя подруга. Знайшла нам житло. Все поприносила – каструлі, сковорідку, посуд, навіть маленьку кавомашину. Плюс поруч було дуже багато українців. Здебільшого – тих, хто переїхав туди давно. Магазини свої повідкривали, якісь бізнеси. Українці – великі молодці".

Тим часом адаптація до нового життя тривала довго й продовжується дотепер: "Потрапила ніби в інший світ. Життя цікаве, але інше. Через пів року в мене почалася не те, щоб депресія… Я почала дуже сумувати. Здавалося, що втрачаю себе. Ось тоді я реально зрозуміла, що таке Батьківщина. Як тягне до своїх людей, до своїх коренів, до своєї природи. Подруги, яким телефонувала, дивувалися. Мовляв, у тебе там море, тепло, температура взимку не падає нижче ніж 17 градусів. А я ридала в трубку: "Хочу відчувати, як пахне осінь, хочу бачити, як сніг пролітає за вікнами". У Києві у мене було дуже насичене життя. А хто я тут? Дівчина, яка ходить із собачкою".

"А ще ритм життя – тут він не такий, як у нас, – продовжує Габріелла. – У Києві я постійно кудись бігла, поспішала – і драйвувала від швидкого ритму. Тут часом прибіжиш до якоїсь установи за кілька хвилин до обіду – вже ролети на вікнах тягнуть донизу. Кількагодинна сієста – то святе. Іспанці нікуди не поспішають. І весь час чую "ман’яна", мовляв, давайте завтра. З приємного: я ніде не бачила такої кількості літніх людей, які відкрито демонструють світові свої теплі стосунки. Мій дідусь ніколи не брав бабусю за руку, коли вони йшли вулицею, а тут таке бачу на кожному кроці. Звичайно, все це дуже мило".

Габріелла каже, що допомоги від Іспанії як вимушена переселенка не отримує. Мала, як усі, одноразову виплату після приїзду, і на цьому – все. Живе за кордоном завдяки заощадженням. А ще закінчила курси нутриціології та тренерства, має дипломи, консультує. А також отримує кошти з діяльності свого YouTube-каналу, який успішно розвиває: "Поки це невеличкі кошти, але мені ця робота приносить задоволення. І я постійно зайнята, що теж тішить". Про своє особисте життя (з першим чоловіком Габріелла розлучена. – Ред.) воліє розповідати коротко: "Моє серце зайняте, але я би не хотіла говорити щось про це більше. Особисте – це моє, не хочу ділитися".

Телеведуча зізнається, що вже не один рік має лише одну мрію: повернутися додому. "Зараз приїхала до Києва із сином у справах на два тижні та спіймала себе на думці, що почуваюся тут повністю розслабленою. Попри обстріли, вимкнення світла. А там я постійно якось насторожі. І з думками, що цей період мого життя – це тимчасово".

Тимофій – син Массанги, навпаки, спокійно сприймає життя далеко від домівки: "Він дуже добре знає англійську. І швидко опановує іспанську. Вчиться в школі, паралельно онлайн – у київській. Звісно, сумує за однокласниками. Коли ось зараз приїхали в Київ, бігав до школи. Відніс вчителям квіти й невеликі презенти. У них був дуже дружний клас, але багато дітей повиїжджали з батьками. Нині – чимало новеньких у класі. Тимофій уже обрав собі професію на майбутнє, але поки зарано про це говорити. Влітку працював на пляжі барменом. Я теж вирішила спробувати. І влаштувалася офіціанткою в ресторан, де познайомилася з власником-українцем, який уже там живе понад 25 років. Цікавив не заробіток, а можливість, поринувши в мовне середовище, швидше опанувати мову. До цього часом чула неприємні історії, як українці за кордоном обдурюють своїх. А тут відчула це все на собі".

"Запропонували чотиригодинний графік, підписали зі мною контракт, – ділиться історією обману Габріелла. – Я пропрацювала два з половиною тижні, а потім виявилося, що в робочих документах вписані зовсім інші години. Господар закладу применшував їх, аби послабити податкове навантаження. В мене з ним були дружні стосунки, а виходить, що людина, дивлячись мені в очі, дурила. А коли попросила пояснень, спокійно відповів, що це помилка. Звісно, я пішла звідти. Але зовсім не соромлюся, що в моєму житті був досвід такої роботи. Шкода, лише, що так прикро надурили".

До росіян, з якими доводиться бачитися на іспанських вулицях, у Массанги байдуже ставлення: "Знаєте, вони навіть інколи прикидаються, що не з Росії. Але ж вимова видає. Коли чую російську мову, в мене автоматично стає таким лице, що багато хто зразу починає виправдовуватися. Кажуть, що підтримують Україну. Але я навіть не слухаю. І знаєте, що ще помітила? Раніше, коли вони приїздили на відпочинок, поводилися дуже голосно. Зараз сидять тихо, як миші".

Також читайте на OBOZ.UA інтерв’ю з хореографкою Оленою Шоптенко – про життя у Відні, поради Зеленського та службу Дікусара у ЗСУ.

А ще на OBOZ.UA – куди зникла і як живе найсексуальніша блондинка 90-х – співачка Астрая.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки.