Стало відомо, де зараз учасниця шоу "Половинки" та модель на кріслі колісному Оксана Кононець

12 років тому життя Оксани Кононець із Києва розділилося на "до" і "після" – дівчина випала з вікна п'ятого поверху та отримала травму шийного відділу хребта, через що її паралізувало. Оксана пересіла в крісло колісне, проте не здалася. Вона брала участь у телешоу "Половинки", міжнародних конкурсах краси, стала моделлю для відомих брендів і лауреаткою премії "Жінка третього тисячоліття".

Сьогодні Оксана живе у США та вивчає штучний інтелект. Чому довелося закрити тему моделінгу, чим її вразила зіркова психологиня Наталія Холоденко, яку різницю помітила між українською та американською медициною і що найбільше дратує в наших людях за кордоном – про це та багато іншого читайте в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA.

Де зустріла 24 лютого 2022 року та як опинилася в Америці

– 8 березня 2022 року в мене був запланований модний показ у Лос-Анджелесі, а за два дні до вильоту почалось повномасштабне вторгнення Росії. Я написала організаторам, що, напевно, не зможу приїхати, тому що всі аеропорти закрилися. Ніхто нічого не знав, у всіх була повна невідомість та розпач. Але все-таки на шостий день війни ми з мамою наважилися виїхати.

Сестра відвезла нас на вокзал, який був заповнений знервованими людьми. Насилу впихнула нас у тамбур поїзда "Інтерсіті" до Львова, пошкодивши при цьому моє крісло колісне. Ми мали всього одну валізу, половину якої займали мої медичні препарати та засоби особистої гігієни. Так, стоячи в тамбурі, затиснені з усіх боків, ми і їхали 11 годин. У людей емоції били через край. Пригадую, сварилась з однією жіночкою, яка намагалась закрити мені рота тільки за те, що я висловила свою думку.

У Львові за допомогою місцевих волонтерів змогли заночувати в бібліотеці на підлозі, а вже наступного дня нам вдалося переїхати в окрему кімнату з ліжком та доступним середовищем в Українському католицькому університеті, адже мамі було надзвичайно важко підіймати мене самій з підлоги, щоб посадити на крісло колісне. Коли через день до Львова приїхали з гуманітарною допомогою польські волонтери, львівські друзі допомогли нам знайти місце у їхній машині. Там ми і познайомилися з Петриком, який опікувався нами у Варшаві, допоміг швидко здати тести на ковід для того, щоб полетіти до США, оплатив готель та відвіз до аеропорту. Зараз його компанія Milicon_pl виготовляє зброю, якою вони допомагають Україні. Коли пізніше вже в Лос-Анджелесі нас зустріла організаторка модельного показу для людей з інвалідністю, вона розплакалась, бо до останнього не вірила, що я зможу вчасно добратися...

Тоді новини про Україну йшли по телебаченню цілими днями, я давала багато інтерв'ю американським виданням, розповідала про війну в Україні. Через друзів я познайомилась із найбільшою благодійною тайванською організацією, яка допомагала нам з гуманітарною допомогою та порадами, а мама лагодила замки на куртках, які потім відправлялися в Україну. Так ми намагались віддячити цій організації за допомогу. Всі свої збереження та пенсію я намагалася відправляти на допомогу ЗСУ, волонтерам. Можливо, зараз я фінансово "недотягую" через фізичні та емоційні проблеми, додаткові витрати, але все одно вважаю, що ми всі маємо працювати на перемогу України.

Чому сьогодні закрила тему моделінгу

– Якось до мене звернулася дизайнерка прикрас, яка зробила колекцію в колаборації з братом-близнюком актора Ештона Кутчера Майклом (відомий мотиваційний тренер, страждає від кардіоміопатії ДЦП. – Ред.) для зйомки бренду адаптивних прикрас Clipondra Jewelry. Ми з Майклом обмінялися буквально кількома словами, і я подякувала за допомогу Україні від його брата. Після цієї зйомки я зрозуміла, що більше ні фізично, ні психологічно не витягую.

Деякі бренди зверталися до мене для реклами свого одягу, та я вже відмовляла. Війна настільки сильно психологічно мене зачепила, що було важко висловити свою емоцію. Коли бачила сильні обстріли в Україні, читала щоденні новини, я не могла зображати радість і натхнення. Тож я закрила поки що для себе цю тему.

Про американський менталітет

– Коли ми тільки приїхали в Америку, друзі знайшли нам китайську сім'ю. Перші три тижні ми з мамою жили в них. Потім завдяки платформі, створеній двома студентами англійського університету, знайшли наше теперішнє помешкання та американську родину, яка дозволила нам не оплачувати житло перший час. У власників будинку четверо дітей – найстаршій 49 років, майже як моїй мамі, а наймолодшому – 25.

Коли я ще жила в Україні, то чула, що американці нещирі, бо завжди посміхаються. Не знаю, я відчуваю повну щирість та віддачу. Хто б, наприклад, так довго допомагав абсолютно незнайомим людям? Будьмо відверті, не так багато сімей відкриває двері біженцям, людям іншої національності та менталітету.

Мені подобається, що вони відкриті, завжди готові допомогти, не заморочуються стосовно одягу. Хоча наша власниця будинку завжди з манікюром, макіяжем, дуже любить доглядати за собою, каже, що в неї мама була такою. А, наприклад, її старша дочка особливо макіяж не використовує, навіть сивину не зафарбовує.

На території маєтку, де ми проживаємо, є ще окремо побудований будинок, там мешкає молода мексиканська родина. Я помітила, що мексиканці завжди тримаються за своїх близьких, за сімейні цінності, за свою культуру. Також маю досвід спілкування з тайванцями, вони такі спокійні, врівноважені, дуже працьовиті, мають свою діаспору і завжди підтримують спілкування одне з одним.

Взагалі у США люди дуже працьовиті. І якось сам заряджаєшся від них, бо усвідомлюєш, для чого потрібна самореалізація. Не просто – "бо мені треба гроші", а от дійсно живеш ідеєю, щоб знайти себе і отримувати задоволення від професії.

Вивчення штучного інтелекту та репост співачки ONUKA

– Перший рік перебування у США через пригнічений психологічний стан я не думала, чим би мені хотілося займатися. Тільки на другий рік почали закрадатися думки про віддалену роботу. Мріяла про туризм, відкрити свою туристичну агенцію і допомагати людям отримувати незабутні враження (усміхається). Мені дуже подобається їздити в нові місця, та й лікарі рекомендують змінювати навколишнє середовище, отримувати позитивні емоції та враження.

Я записалась на навчання, та через тиждень потрапила до лікарні. Планувала повернутися після покращення стану здоров'я, але так і не змогла цього зробити. Професія передбачає спілкування особисто з великою кількістю людей та активне просування мене як агента в соціальних мережах, а я перебувала в своїй мушлі, мені тяжко було спілкуватися на великий загал.

Якось випадково в соціальних мережах натрапила на рекламу української освітньої платформи, яка вчить працювати зі штучним інтелектом та є найбільшою у Європі. Я оплатила навчання та поринула в механізми ШІ. Враховуючи той факт, що раніше в мене були творчі професії, тема "зайшла", я зрозуміла, що це справді дуже цікаво. З кожним днем я все більше і більше захоплююсь тим, наскільки можна оптимізувати свою роботу за допомогою штучного інтелекту в будь-яких сферах свого життя.

Роботи Оксани:

Починала з коротенького відео з капібарою, вчилась, як працювати з GPT-чатом, давати йому установки, яким чином прописувати сценарії, писати музику для своїх робіт, як спочатку генерувати картинки, щоб потім їх анімувати, і робити це все разом. Навчання йде в різних програмах, що дуже розширює навички. Вельми цікавий напрям для мене – створення штучного аватара з заданою зовнішністю та голосом, який за тебе спілкуватиметься з клієнтами різними мовами та допомагатиме тобі в бізнесі. Та і крім цього, є багато напрямів у ШІ, куди можна рухатись.

Зараз я працюю з психотерапевткою, тому що хвилююся, щоб не трапилося такого ж вигорання, як у моделінгу. Та вона заспокоює і каже, що є багато сфер роботи зі штучним інтелектом: вигораєш в одній – переходиш в іншу, тобто залишаєшся в тій же сфері.

Десь на другий тиждень навчання нам дали домашнє завдання – зробити візуал для бренду, компанії або відомої особистості, зв’язатися з ними і щоб вони зацікавились тобою та зробили репост твоєї роботи до себе в сторіз. Оскільки у 2018 році я знімалась у кліпі співачки ONUKA (відео режисера Алана Бадоєва Strum. – Ред), була знайома з нею, тож я, зробивши її портрет, звернулась із проханням репосту, і вона не відмовила мені.

Одна з останніх моїх робіт – ролик для медитації. Я закінчила відеомонтаж, написала музику, зробила ефект безкінечного відео, підібрала голос для медитації, підлаштувала його під швидкість та тональність відео.

Зараз я дійсно, як то кажуть, горю своєю професією, прокидаюся і думаю, що б згенерувати нове, і засинаю з ідеями, наскільки воно мене захопило! Завдяки штучному інтелекту я почала трошки абстрагуватися від свого болю і новин про війну, тому що фокусуюся на роботі.

Кожен день з болем

– Моя мама сміється, що люди, коли опиняються в новому місті, відвідують музеї та відомі місця, ходять на океан, а наш основний маршрут – тільки по лікарях. Ті, в кого, як у мене, травма хребта, розуміють ці проблеми зі здоров’ям та аналогічні симптоми. Я цілодобово живу в такому стані, коли завжди морозить. Знаєте, як заморожений шматок м'яса кидають на розпечену пательню? Хочеться утеплити всі найпроблематичні місця – шию та вуха. Майже постійно я в закритому гольфі та навушниках. На що тільки мене не перевіряли, щоб знайти причину мого стану: онкологія, гастроентерологія, гінекологія, направляли на МРТ і КТ. А причина була саме в урології, діагноз називається "гіперактивний сечовий міхур" – м'язи міхура скорочуються занадто швидко і таким чином дають дуже високий тиск всередині органу та в тазовому дні.

Крім цього, у мене запущений хронічний цистит, уретрит та інфекції, тобто це все разом дає такий стан, що я вже декілька років перебуваю як у тумані від цього болю і спазмів. І це дуже небезпечно для мого здоров'я. За останніх три роки мені довелося пройти понад 60 курсів різних антибіотиків, що викликали збій у гормональному фоні та інших сферах здоров’я, які я намагаюсь стабілізувати. Методом проб і помилок ми знайшли гарного лікаря з Каліфорнійського університету, який входить до топ-25 найкращих університетів США. І зараз я готуюся до операції, яка має допомогти мені зменшити больовий синдром.

Неправильні (хибні) діагнози в Україні

– До пандемії ми з мамою через мої постійні зйомки часто були відсутні вдома, незважаючи на те, що я паралізована десь на 75-80%. Але в 2019 році почала відчувати себе набагато слабшою фізично, все важче давалося працювати в сфері моделінгу. Пригадую один фотопроєкт на тему бодіпозитиву. Я вже була на зйомці і відчувала, що просто не витягую ні фізично, ні емоційно, наскільки погіршувався мій стан. Ми не розуміли, в чому причина, тому раз за разом намагались з'ясувати це.

В Україні лікарі, до яких ми зверталися, не акцентували на тому, що причиною мого болю може бути урологія. Хоча останній уролог, провівши дороге обстеження, поставив діагноз "гіперактивний сечовий міхур", але не сказав, яким чином можна вирішити цю проблему. Пам’ятаю, що він пропонував вживлення чипу в спинний мозок за десять тисяч доларів, та чи буде ця процедура ефективною для мене, не сказав. У Європі чи США, наприклад, сечовий міхур заколюють ботоксом, але, за його словами, начебто з моєю травмою таке не роблять, хоча це ж не протипоказання, а рекомендації від лікарів. Мою проблему не допомогли вирішити, аби бодай зменшити мій біль, щоб я не проходила ці кола пекла. Багато хто просто розводив руками, використовуючи прості протоколи лікування та обстеження. Не всі лікарі працюють з людьми зі спинальними травмами, не всі знають специфіку роботи з такими пацієнтами.

Про американську медицину

– Я вже звикла, що тут усе дуже повільно проходить. Наприклад, запис до лікарів, результати обстежень, якісь організаційні питання можна чекати півтора-два місяці. Майже всі ліки, які виписує лікар, віддають в аптеці тільки за рецептом. Тут розвинена система різноманітних страховок, тому що лікування в Америці дуже дороге. Як і в Україні, спеціалісти бувають різні, не завжди знання високого рівня.

Різні лікарі пропонували різноманітні методи лікування, наприклад, заколювали сечовий міхур ботоксом, про який я вже згадувала, та це не допомагало. Щоб зменшити біль та спазми, мені прописали препарати на основі валіуму, але мій організм не завжди адекватно на все реагує. Лікарі вже можуть писати докторські дисертації на основі мого випадку, тому що майже всі побічні ефекти, які прописує анотація до ліків, стосуються мене... Оскільки в Каліфорнії легалізовано продаж медичного канабісу, я спробувала і його. Але він мені не допоміг, а тільки збільшив біль.

Що підтримує моральний і фізичний стан зараз

– Звісно, це моя мама. Вона завжди є моєю підтримкою та опорою. Також моя родина в Україні, яка чекає, щоб я скоріше одужала, друзі, а ще наша американська сім'я, з якою ми живемо. Я вже не очікую стати на ноги. Мені хочеться покращити якість свого життя, щоб пройшли ці спазми, щоб висипатися вночі, а не прокидатися від постійного болю...

Про інклюзію у США

– У США я вже трішки розбалувана в цьому питанні (сміється), тому що ідеш в ресторан, банк чи лікарню і не замислюєшся, закритий там пандус чи ні. Але, наприклад, у Disneyland чи в інших публічних місцях я була свідком того, як здорові люди займали велику адаптивну вбиральню! А людині, у якої є порушення після травми хребта, треба туди терміново! То я часто сварюсь, коли бачу таке. Можливо, таким чином люди щось зрозуміють. Ще коли кабінку займає мама з дитиною чи людина похилого віку – то одне, але коли дівчина років 30-ти, а потім, виходячи, зверхньо посміхається, то я можу і нагримати. Наприклад, у США штраф за неправильне паркування на місці для людей з інвалідністю складає 250 доларів, але поліція рідко приїздить на такий виклик. Особисто я один раз прочекала понад дві години після виклику поліції, а вона так і не приїхала.

Про харчування у США

– США – це багатокультурна країна, і дуже багато національностей приїжджають та адаптують свою кухню під американців. Наприклад, в Україні я особливо не пробувала китайської їжі, а тут навіть скуштувала качину кров та жаб’ячий суп, які мені не сподобались. Якщо я іду з мамою до закладів харчування, які тут не є дорогими і розташовані практично на кожному кроці, то замовляємо одну порцію на двох, і нам повністю вистачає, бо порції дуже великі (усміхається).

Через цю різноманітність кухонь світу хочеться все спробувати, але не завжди знаєш про якість продуктів. Перших пів року я нормально трималася, але потім в один момент у мене трапився сильний гормональний збій, і я набрала десь зайвих 20-25 кілограмів. Я консультувалась у дієтологині, то вона не вважає, що я переїдаю. Проблему треба усувати медикаментозно, вирівнюючи рівень гормонів.

До того ж велика кількість антибіотиків та антидепресантів зробили свою справу. Коли вкотре побачила себе в дзеркало, то усвідомила: "Ні, Оксано, це більше не може так продовжуватись".

Колись я виставляла свої фотографії в соціальних мережах, а зараз я рідко фотографуюся, і все ж можу прочитати коментарі, щось на кшталт: "Cидиш в Америці, жируєш, раніше ти мала гарніший вигляд!". Зараз я вже відпустила ситуацію, бо розумію, що рухаюсь у правильному напрямку для зменшення зайвої ваги, яка не є найбільшою проблемою в моєму житті, і знову відчуваю себе привабливою дівчиною.

Чи планує залишитися у США

– Життя таке непередбачуване! Не знаєш, що буде завтра, що буде тут після інавгурації Трампа, чи продовжать нам статус тимчасового захисту та як розвиватиметься ситуація в Україні. Але я чи знайшла свій дзен у Каліфорнії, чи що, та настільки спокійно всередині почуваюся, що я дійсно на своєму місці. Можливо, всі негаразди, які відбувалися в моєму житті, зміцнили мій дух, мою енергетику. Навіть думки не припускаю, що хочу померти. Я люблю своє життя, дякую всьому, що було, адже завдяки цьому я є тією, ким є зараз... Я вже не та Оксана, що була на шоу "Половинки", я емоційно сильніша!

Зверніть увагу, шоу "Половинки" в 2015 році транслювалося в Україні російською мовою:

Про участь у телешоу "Половинки", стосунки з його учасниками та психологиню Наталію Холоденко

– Після травми, щоб не впадати в дику депресію, я взяла участь у проєкті Нового каналу "Половинки". Про мого партнера залишились лише позитивні спогади. Але буває так у житті, що шляхи розходяться. У 2016 році почалася моя кар'єра моделі, я отримала перемогу на всеукраїнському конкурсі краси, потім, у 2017-му, представляла Україну на першому світовому конкурсі краси, а Денис почав працювати у команді Наталії Холоденко, яка була запрошеною до проєкту психологинею. Я лише з усмішкою згадую його, якісь моменти спілкування, коли, наприклад, він допомагав мені вибирати косметику чи купляв сир з пліснявою, який я люблю. Або пригадую, коли вперше після закінчення зйомок він приїхав до Києва і запропонував зустрітися, хотів побачитися. Денис знав, що я колекціоную сережки з різних міст та країн, і привіз їх зі свого рідного Мелітополя.

Протягом кількох років після закінчення проєкту я також спілкувалась з його учасницею Катею, дівчиною з низьким зростом, це була моя душа, я її так обожнювала! Вона зовсім інша людина, аніж її висвітлили в шоу. З початком пандемії я стала дещо закритішою, звузилося коло друзів, і ми втратили зв'язок.

Психологиню Наталію Холоденко я вважаю хорошою спеціалісткою, намагаюсь зосереджувати свою увагу не на тому, що скажуть люди, а як вони доносять інформацію, що я можу взяти позитивне для себе, щоб покращити своє життя. Під час пандемії я підсіла на її канал, то, чесно скажу, мені такий стиль психолога дуже підходить. Можливо, в неї методи більш агресивні, але вони мені імпонують.

Що стало поштовхом перейти у 2018 році на українську мову

– Коли в 2017 році я представляла Україну на першому світовому конкурсі краси для дівчат на кріслах колісних, то ще спілкувалася російською. Через це мене іноді хейтили в соціальних мережах. Переломним моментом стала поїздка на модний показ на Шрі-Ланку в 2018 році. Ми з мамою зайшли до буддистського храму, і я хотіла знайти квіти для місцевого ритуалу жертвоприношення. Я звернулась по допомогу до одного з чоловіків, якій мав спеціальні квіткові тарілки, англійською мовою, а потім російською переклала його відповідь мамі. Він почув це і запитав: "А ви з Росії?". Тоді я зрозуміла, що хоча б дописи в соціальних мережах потрібно робити українською, а також за кордоном, у незнайомому оточенні, спілкуватися рідною мовою.

Але в побуті, відверто кажучи, продовжувала розмовляти російською до повномасштабного вторгнення. Зараз у мене ще є русизми, але я борюся з ними, слухаю українське, читаю українське, надихаюсь українським, у мене свідомий підхід до цієї теми. Єдиним винятком, з ким досі розмовляю російською, є моя 85-річна бабуся, яка залишилась у Києві.

Чому дратують українці у США

– Що мене дратує тут – це коли, наприклад, йду на концерт українського виконавця і чую навколо російську мову. Я розумію, що в один день перейти на українську мову людям, які все життя розмовляли російською, дуже важко. Але і за кордоном хотілось би, щоб українці, а особливо молодь, спілкувалися державною, щоб ідентифікували себе саме з Україною!

Читайте також на OBOZ.UA інтерв'ю з 15-річною моделлю та акторкою Софією Санчес, яка народилася в Дніпрі і була усиновлена американською сім'єю – про булінг через синдром Дауна, секрет фільму "Барбі" і пошук рідних батьків.

А ще на OBOZ.UA інтерв'ю з ветераном війни, призером "Ігор нескорених", письменником та ведучим Олександром Будьком, більш відомим як Олександр "Терен" – про перший стендап, неідеальну Європу та звернення до українців у Лісабоні.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!