1 вересня 2023 року національна премія Global Teacher Prize Ukraine, інформаційним партнером якої є група 1+1 media та ТСН.ua, завершила збір історій про віддану роботу педагогів під час повномасштабної війни. Загалом оргкомітету вдалося зібрати понад пів тисячі історій вчителів, які боролися з окупантами за українську освіту, винаходять інноваційні формати навчання, відбудовують освіту на звільнених землях, тримають тил і психологічно підтримують учнів та їхні родини.
Про ці історії вчителів українці зможуть дізнатися вже у жовтні під час церемонії Global Teacher Prize Ukraine в ефірі національного телемарафону та на платформі кіно та телебачення – Київстар ТБ.
Нагадаємо, що незмінною кураторкою премії є Наталія Мосейчук, ведуча телеканалу 1+1 Україна і педагогиня за освітою. Інформаційні партнери проєкту від 1+1 media – новинні сайти ТСН.ua та УНІАН, ранкове шоу «Сніданок з 1+1», а також платформа кіно та телебачення Київстар ТБ.
Галина Сьобко, яка навчає дітей з інвалідністю, відповіла на наші запитання.
Як почався ваш професійний шлях в напрямку інклюзивного навчання і корекційної освіти?
Коли вирішила вступати в педагогічний університет Драгоманова в Київ, мене зацікавила спеціальність «Тифлопедагогіка». У рідному Кременці на Тернопільщині навіть слова такого не чула, дітей з інвалідністю у своїй школі ніколи не бачила. Мені захотілося більше дізнатися про цю галузь педагогіки та спробувати допомогти людям з інвалідністю реалізовувати освітні потреби.
Робота з дітьми завжди давалась легко. Під час університетської практики проводила в школах заняття з дітьми з порушеннями зору. Пізніше приєдналася до громадської організацію «Бачити серцем». У 2018 році вперше спробувала себе кураторкою в їхньому проєкті, літньому інклюзивному таборі для дітей з інвалідністю «Космотабір: простір для всіх». Вже чотири роки там працюю.
Що вас приваблює продовжувати долучатися до «Космотабору»?
У «Космотабір» приходиш ніби допомагати дітям, а насправді допомагаєш собі. Це світ з тотальним прийняттям та любов’ю і літо без обмежень. Космічне місце про інклюзію, якою вона має бути. В таборі беруть участь як діти з інвалідністю, так і нормотипові діти. Там не ділимо дітей за діагнозами, а лише за віком. У всіх дітей немає бар'єра в спілкуванні одне з одним, бо насправді не важливо, твій друг незрячий чи може розгледіти предмет.
Ви є кураторкою онлайн-школи соціалізації та комунікації для підлітків з комплексними порушеннями розвитку «Contact». Чим відрізняється робота куратора від роботи типового вчителя?
Онлайн-школа «Contact» існує вже третій рік. Пілотний проєкт ми організували під час карантину, щоб створити умови для навчання та розвитку дітям, які не мають можливості спілкуватися з однолітками чи бути в колективі. «Contact» — це школа для підлітків 12-14 років з комплексними порушеннями розвитку та особливими освітніми потребами. Моя робота куратора — координувати викладачів, налагоджувати комунікаційний зв'язок між викладачем та учнями, спілкуватися з батьками учнів. Також проводжу індивідуальні консультації, уроки, перевіряю тематичні плани, допомагаю викладачам готуватися до уроків.
Ви призупиняли роботу «Contact» навесні 2022?
Ми не працювали лише перші кілька тижнів після 24-го лютого. Тоді було загальне відчуття дезорієнтації, члени команди разом з родинами виїжджали ближче на захід України. Але десь за місяць ми вже відновили роботу. Бо для учнів «Contact» – це єдина можливість навчатися, спілкуватися з друзями. І це певна рутина, відповідно, зона безпеки. Ми не могли позбавити цього дітей.
Як ви особисто дізналися про початок великої війни?
Я не вірила в можливість повномасштабної війни. Під час подібних розмов казала: «Яка війна, 21 століття!» Було дуже страшно прокинутися 24 лютого у себе вдома, в Умані, від вибухів. Почали збирати речі та, до речі, першими поклала в сумку потрібні для занять комунікаційні картки. Зробила це підсвідомо, думаючи «скоро виходити до учнів онлайн, а без карток не можу проводити урок».
Як ви торік налагоджували роботу школи в умовах війни, блекаутів?
Коли ми відновили роботу, то спочатку об'єднали всі проєкти нашої громадської організації. Я вже згадувала, що в «Contact» навчаються підлітки віком від 12 до 14 років. Але, крім того, маємо групу навчання для підлітків 16-18 років, групу для молоді віком 18+. Наразі загалом у всіх наших групах близько 100 учасників.
Спільні зустрічі ми проводили перші два-три місяці. Батьки учнів були дуже вдячні та підключалися на них навіть з укриттів. Потім ми знову розділили проєкти та повернулися до уроків згідно з навчальними планами.
Було складно, коли почалися блекаути, треба було шукати інтернет та зв'язок. Наша команда працювала в кав'ярнях, проводили заняття на заправках тощо. Наприклад, в експрес-кафе проводила руханку для учнів. Люди снідають, а я ноги підіймаю. :) Спочатку ловила на собі незрозумілі погляди, а пізніше чула: "А ви сьогодні без руханки?". Повітряні тривоги теж, очевидно, вплинули на навчальний процес. Тому ми почали записувати уроки та викладати на закритий YouTube-канал, щоб учні могли переглянути в записі.
Чи згодні ви з твердженням: якщо любиш професію, знайдеш можливість нею займатися?
Так. Після блекауту знаю всі кав'ярні, де є генератори, стабільний інтернет. Цей період прокачав мої навички складання робочого розкладу. Бо треба було встигнути перебігти з місця на місце, попри розклад відключень. Але все це вартувало того, бо учні чекали на заняття і теж шукали світло, виходили на зв'язок.
Робота певним чином тримала вас на плаву?
Однозначно. Це був порятунок не лише для наших учнів, але для мене. Коли готуєш заняття, шукаєш цікавеньке для учнів, бачиш їхню реакцію та радість від уроку — це мій ресурс. Забуваєш про те, що відбувається навколо, а в моменті спілкуєшся з учнями.
З минулого року даєте консультації для батьків підлітків з інвалідністю. Чому почали цим займатися і як це працює?
Після початку повномасштабної війни багато наших учнів з комплексними порушеннями виїхали з батьками за кордон, тому їхня рутина, всі налагоджені процеси розпалися. Наша громадська організація розпочала цей проєкт «педагогічно-психологічний онлайн-коучинг для батьків/опікунів/спеціалістів, які працюють з дітьми та молоддю з інвалідністю», щоб підтримати такі родини. У межах проєкту ми працюємо не з дітьми, а саме з батьками. Консультуємо, надаємо психологічну допомогу, допомагаємо налагодити рутину, яка була в Україні. Адже тепер їм треба адаптувати дитину до нового місця проживання, підготувати до нового садочку або школи, налагодити контакт з дитиною і зрозуміти, куди далі рухатися.
Проєкт насправді круто працює, тому переріс у коучинг. Тепер до нас звертаються не тільки батьки наших учнів, а спеціалісти, які працюють з батьками дітей з інвалідністю.
Що можете порадити колегам, які працюють з дітьми в умовах великої війни?
Перш за все бачити дитину, а не її діагноз. Дитина має бути на першому місці. Важливо пам'ятати про коректну термінологію, бо слова важливі. Поважати дитину, бути поруч, спілкуватися на рівних. Я завжди фізично спускаюся на рівень дитини, щоб не стояти згори, наче доміную над дитиною.
Які головні професійні виклики наразі вбачаєте перед собою?
Починається навчальний рік, запуск роботи нашої школи потребуватиме чимало методичної роботи. Донедавна я працювала виключно з підлітками, мені було незрозуміло та трохи страшно працювати з молоддю, бо не була впевнена, як з ними говорити? Але потім я долучилася до організації онлайн-табору для молоді з інвалідністю «Summer hub», і це стало певною перевіркою себе. Класний досвід роботи з дорослими, який тепер можу поглиблювати.
Читайте також:
tsn.ua
Хочешь узнать больше - читай отзывы
0.5
