Тревел-блогерка розказала про найкрасивіше місце в Україні, схуднення на 7 кіло та б'юті-догляд під час подорожей

33-річна Маша Себова - одна з найвідоміших тревел-блогерів українського YouTube. Маючи досвід роботи в кадрі на телебаченні, 5 років тому вона увірвалася у світ відеомандрів з форматом "Все по 30" і відтоді відзняла понад 130 блогів про різні країни.

На сьогоднішній день у Маші 392 тисячі підписників та майже 43 мільйони переглядів на YouTube, 72 тисячі фоловерів в Instagram. З початком повномасштабного вторгнення вона перейшла на українську мову і змінила формат блогу з легкого та розважального на більш серйозний та ґрунтовний.

В інтерв'ю ТаблоID Себова зізналася, як сприймає себе в кадрі, чому набрала зайву вагу і як її позбулася, розказала про свій догляд за обличчям та без якого предмета не обходиться з 15-ти років. Також Маша назвала місця в Україні, які її вразили, і чим найбільше пишається у своєму житті.

– Ти працюєш у кадрі понад 10 років. Чи комфортно тобі дивитися на себе збоку, чи завжди ти задоволена побаченим і чи були у тебе якісь комплекси з цього приводу? Питаю як людина, яка ненавидить дивитися на себе на відео…

– Відчуття дискомфорту, звісно, є постійно. Але тут же питання у суб’єктивному погляді на себе. Об’єктивна реальність в тому, що камера додає 5-7 кілограмів. Плюс у мене всі відео нестудійні, тобто я не сиджу в красивій сукні з красивим світлом, з мейкапом... У мене був такий досвід на телебаченні, а тут ти переходиш в поле, де сама себе фарбуєш, де іноді треба показати, як ти прокидаєшся, де ти їдеш добу в дорозі, а потім в кадрі. Десь сама себе знімаєш не з класного ракурсу… І потім, коли я дивлюся на монтажі ці відео, то іноді у своїх очах виглядаю жахливо. Я прямо розумію, що і тут погано, і там погано, і друге підборіддя… І коли це є, хочеться просто закрити очі і не бачити. Але в такі моменти у мені вмикається редактор.

"Я не можу ні на кого працювати, мені важливо працювати на свою ідею, хай яка вона буде цікава чи не цікава для інших. Якщо є якісь обмеження чи заборони - це катастрофа", - каже Маша

У мене взагалі всередині живе кілька іпостасей: одна людина - ця дівчинка в кадрі, якій не завжди комфортно на себе дивитися, друга - це редактор, який в першу чергу дивиться, чи корисна інформація, яку я говорю, чи вона потрібна, важлива… Якщо вона важлива, то та дівчинка відходить на другий план, і я залишаю це як редактор. А якщо є кадр, де я, на свою думку. супершикарно виглядаю, але при цьому там якась беззмістовна інформація, я це не візьму, тому що головний в моїй голові все-таки редактор.

– Чи завжди так було?

– І да, і ні. Я просто звикла, що мій вигляд - не на першому місці. На першому місці зміст. І все. Можливо, це тому, що я починала саме як редактор, і лише потім тільки зайшла в кадр. Очевидно, що мені хочеться виглядати краще. В якийсь момент я взагалі зрозуміла, що мій образ в кадрі не відображає мій образ в житті. І я дуже довго намагалася знайти баланс, щоб поєднати мій реальний стиль, відображення, яке бачу я, з тим, що бачить глядач.

Це пояснюється тим, що я знімаю тревел і знімаю його сама. Це означає, що у мене купа речей, моя маленька валізка на 10 кіло - це одяг, і ще рюкзак - 8-9 кіло, це суто техніка. Обов’язково штатив. Тобто ти не можеш бути в костюмі, в піджаку з таким рюкзаком, це нонсенс. Тому завжди це був якийсь зручний одяг, і ти несешся, виглядаєш як виглядаєш. Але в якийсь момент мені стало сумно за саму себе. Бо в житті поза роботою я виглядаю набагато більш жіночно.

Мій стиль, який я напрацьовую, взагалі не відображався у відео. Тож я з минулого року почала намагатися шукати цей баланс.

За 2023 рік стиль Маші в кадрі дуже змінився і став ближчим до її стилю у повсякденному житті

Фото @tetisvch

– Як ти працюєш над своїм стилем?

– По-перше, мені це цікаво. Плюс працює якась надивленість. Я підписана на багатьох західних інфлюенсерів і стилістів, і коли ти щодня дивишся, як вони виглядають, це відкладається в пам’яті, і ти розумієш багато для себе.

По-друге, я минулого року пройшла курс "Стиль для себе", щоб розібратися, що пасує що не пасує, які речі більш виграшні, а які ні для моєї фігури. І коли ти маєш цей набір інструментів, ти краще розумієш, що тобі личить, і це полегшує вибір.

Для мене це навіть була трішки терапевтична історія. Тому що це трішки про пошук себе, як ти себе бачиш і уявляєш зсередини і як це транслювати назовні, щоб це бачили люди. Я тільки на шляху до цього, але мені подобається.

Процес пошуку свого стилю може бути своєрідною терапією

– Як глядачі і підписники реагують на твої зовнішні зміни? Що пишуть в коментарях?

– У мене бувають різні коментарі. Я пройшла всі стадії. Образливих коментарів було багато про вагу. Це почалося під час пандемії. Я поступово почала набирати вагу. І в той період мені писали "досить жерти". А коли я десь за кордоном і знімаю щось про їжу - таке враження, що я там постійно їм. Хоча, очевидно, що все це знімається протягом багатьох днів. Були коментарі "подивися на свої щоки"... Багато було неприємних… Іноді якось світло не так впаде, а люди вже пишуть. Я, з одного боку, намагаюся не звертати на це увагу, але з іншого - я як дівчина, звісно ж, звертаю на це увагу.

Зазвичай коментатори не стримують себе у критиці, але Маша намагається не звертати на це увагу

– Останнім часом ти помітно схудла. Розкажи більше про набір ваги та особливо про те, як ти її скинула?

– Справа була у харчуванні. Бо саме тоді, у 2022-му році я дуже багато займалася спортом, пробігла пів марафон і почала системно займатися в залі. І на кінець 22-го року в мене була найбільша вага - 57 кілограмів при зрості 1.57м. Для мене це було таким здивуванням, бо я не лише активно тренувалася, а й ходила на масажі і проходила в день мінімум 10 тисяч кроків з собакою. Тоді я для себе зрозуміла, що 80% - це харчування. Мені треба було знайти якийсь вихід, бо жодні заборони на мені не працюють.

Але головне було моє самопочуття і розуміння, що щось пішло не так і не туди. Я намагалася налагодити свої стосунки з їжею, бо я розуміла, що це абсолютно психологічна історія. Я ніколи в житті не сиділа на дієтах. Ну і взагалі вважаю, що дієти від лукавого, і всі це вже, мабуть, давно зрозуміли.

"Найважче у роботі мені дається комунікація. І чим далі - тим важче, бо все більше людей щось від мене хочуть, мені пишуть. Іноді немає моральних сил навіть друзям відповідати, просто не хочеться. Я інтроверт, просто люблю постійний рух, але мені комфортно бути самій або з чоловіком удвох", - зізнається блогерка

Була критична точка, коли я записувала коментар для якогось відео моїх колег, і мені вислали фото моєї обкладинки, на якому було і третє, і п'яте підборіддя. Я виглядала просто жахливо. І в мене сталася істерика, це була точка кипіння. Я тоді вирішила, що мені треба простіше ставитися до їжі і їсти просту їжу. І досягти такого рівня, щоб їжа не впливала на мій настрій.

Це була якраз проблема - коли ти швидким дофаміном закриваєш якісь інші діри. У мене так стається, коли я монтую. Я не люблю монтувати, і дуже багато в ці моменти прокрастиную, і саме тоді я починаю замволяти фастфуд і джанкфуд, щоб хоч якось себе порадувати. І я почала це відслідковувати і говорити собі: "Маш, ти зараз хочеш просто поїсти чи тобі треба це з’їсти, щоб якось втримати свою кукуху?" Я почала просто з собою розмовляти.

Зараз вага Маші не більше 50 кіло

Минулого лютого мені вдалося переключити себе на більш просту їжу. Здається, що в мене навіть змінилися смакові рецептори через весь цей фастфуд. Раніше просто варений бурячок з олійкою мені здавався прісним та ніяким, я взагалі не відчувала його смаку. Зараз я відчуваю насичений смак буряку.

Ще один момент - мені нецікаво експериментувати з рецептами. Мені не важко готувати, але мені хочеться готувати щось знайоме. А оце піти, знайти якісь незнайомі мені продукти, щоб приготувати щось, що радять фітнесблогери, це не моя історія. Для мене це стрес. Я тоді вирішила їсти просту курку, рибу запечену, простий салатик, квашену капусточку, гречку. Ще ми з чоловіком прибрали солодкі сніданки. Я зрозуміла, що взагалі не люблю солодке. Сирники тепер роблю раз на пару місяців.

Врешті я втратила 7 кілограмів від лютого до серпня минулого року. А от зі спортом зараз у мене не дуже. Ніяк не можу увійти в ритм. Є лише 12-13 тисяч кроків на день. Це стабільно, і наявність машини на це взагалі не впливає.

Завдяки песику на ім'я Кіт Маша щодня проходить щонайменше 10 тисяч кроків

– Два роки повномасштабного вторгнення якось вплинули на твою зовнішність? Ти помітила зміни?

– Я посивіла. Коли я закладаю волосся за вуха, на скронях дуже добре видно сиве волосся. Це, очевидно, наслідок стресу. Хтось із підписників написав про це. А мені взагалі не соромно. При тому, що я хочу фарбуватися в майбутньому, але зараз я сивину не ховаю. Я навіть запостила відео, що "так, друзі, в мене є сиве волосся, у нас війна, ми всі в стресі живемо".

Також я помічаю трошки зморшок. Але я до цього нормально ставлюся. Мені подобаються дорослі доглянуті жінки. У мене немає якогось страху віку та вікових змін. Я розумію, що треба приділяти більше уваги догляду, але це теж треба робити системно і правильно. Дуже важливо знайти свого косметолога. Я зараз в процесі пошуку.

Минулого року я вирішила взяти собі більш активний догляд від відомого дорогого бренду. Зокрема, тонік кислотний та кислотні падси. Мені сказали, що начебто це підходить для будь-якого типу шкіри. Але все ж таки важливо, щоб це призначав косметолог з огляду на вашу шкіру і показував, як комбінувати. Бо в результаті я спалила собі лице. Воно виглядало ок, але починало червоніти, коли я заходила у трішки душне приміщення.

Тому я зараз користуюсь дуже простими зволожувальними засобами, щоб шкіра трішки відійшла. І обличчя стало виглядати краще просто тому, що я його не чіпаю. Бо все має призначати спеціаліст. Тому що можна наробити собі все що завгодно.

"Мати змогу зранку нанести всі свої масочки на волосся та обличчя - це вже для мене вид релаксу і відпочинку", - каже Маша

– Які доглядові засоби ти обов’язково береш з собою в поїздки?

– Моя косметичка може виглядати невеликою, але там є все, просто в мініатюрах до 100 мл, які дозволені у ручній поклажі.. Я завжди беру з собою догляд за волоссям. Ніколи не використовую готельні. Коли ти постійно подорожуєш, потрібно мати свій постійний догляд. Я заморочуюсь з цього приводу. Завжди олійка, захист. Я ж витягую волосся щодня з 15 років. Щодня мию голову і вирівнюю. Без плойки я з дому не виходжу. За все життя не було жодної поїздки без "утюжка" для волосся. Навіть якщо треба знімати о 5 ранку, я встану в 4-й.

Стосовно догляду для обличчя - обов'язково дві фази умивання, тобто якась гідрофільна олія, гель для умивання. Шикарне очищення і шикарне зволоження - це програма мінімум. Тому у мене: дві фази очищення, бажано якийсь тонік і далі зволоження і обов'язково крем навколо очей. Але я тепер і крем для тіла з собою вожу, просто все в мініатюрах.

Маша з 15-ти років вирівнює волосся, тому якісний догляд для нього завжди є в її косметичці

– Питання для тих, кому за 30: що завжди є в твоїй тревел-аптечці?

– Це обов'язково якесь знеболювальне, особливо для голови. Іноді, скажу чесно, не беру взагалі нічого. Але зазвичай це якийсь стандартний набір - щось від температури, краплі для очей, льодяники від горла, щось для шлунку від отруєння. Плюс у мене завжди є страховка. За всі роки подорожей у мене не було жодної поїздки за кордон без страховки. Це для мене база.

– Я помітила, що за останні кілька років у твоєму гардеробі з’явилося чимало сумок люксових брендів. Це і Gucci, і Celine, і YSL тощо. Що це для тебе - ознака успішності, статусність, просто захоплення? Бо ж в одязі ти обираєш переважно українське.

– Я скажу так - взагалі ніколи не думала про бренди, не знала, скільки це коштувало і з собою це не співвідносила. Це почалося під час ковіду, коли я захворіла на свій день народження. Лежала вдома і почала дивитися на YouTube добірки сумок. Прийшла до тями на моменті, коли я вже знала ледь не всі моделі і бренди. І прокинувся супер інтерес до цього, саме до брендових сумок.

Це, наприклад, сумка від Yves Saint Laurent

У мене є два суто дівочих пунктики в житті - це сумки і прикраси. І ось коли я почала розбиратися в цих сумках, у мене з’явився величезний вішліст. Навіщо вони мені? Це щось про довести самій собі. Можна ж купити брендову сумку всю в логотипах, щоб всі бачили, що це за сумка. Але у мене такого бажання немає. І якщо подивитися на всі мої сумки - якщо людина не знається на цьому, то вона ніколи не зрозуміє, скільки це коштує. Тому це саме про довести собі, що я можу це купити. І усі сумки я купую собі сама.

Крім цього, у мене є особливість, яку я дуже люблю. Я вмію радіти чомусь довго. Немає такої історії, що я купила сумку, пораділа дві хвилини і все. Я буду радіти їй щоразу, коли братиму. Кожен раз це для мене задоволення. Я люблю радіти з якихось речей і дрібниць.

У поїздках я дуже багато знімаю, і в мене немає задоволення від самої подорожі. Бо це для мене робота. Ну і постійні записи перед купою людей - для мене це все одно дискомфортно, стресово, хоча зовні це може бути непомітно. І от ці сумки - це один зі способів себе порадувати. Я усвідомлюю, що це просто речі. Але я не маю бажання комусь щось доводити, лише собі.

А це Маша зі своєю першою брендовою сумкою - від Gucci

– Ти ставиш перед собою якісь фінансові цілі?

– Так, ставлю. Але мені не потрібен, умовно, приватний літак. Я дуже люблю мистецтво, і для мене вершина всього - це якщо ти можеш придбати собі ціннісний предмет мистецтва. Оце для мене найбільша мрія. Я живу з переконанням, що якщо є людина в цьому світі, яка купила собі на аукціоні Сотбіс якийсь малюнок Дега, то чому цією людиною не можу бути і я? Чому я не можу ставити собі такі цілі?

– У чому твоя суперсила на тлі інших українських тревел-блогерів?

– Найперша мета, яку я собі ставила - це утилітарна функція, щоб мій блог був готовим маршрутом, готовим провідником для людей. Коли це було ще актуально. Також я хотіла показати людям, що можна подорожувати, не маючи великих статків, і що все можливо, і от вам готова інструкція. Це було моєю суперсилою на початку. Очевидно, що за цей час багато чого змінилося. Зараз вся моя утилітарна функція з маршрутами для абсолютної більшості взагалі не актуальна. Тому я почала шукати якісь інші підходи.

Я колись ще до початку повномасштабного вторгнення аналізувала найпопулярніші тревел-блоги і зрозуміла, що більшість з них не про маршрути, а про те, як живуть люди в різних країнах. А подорожі - це головна тема, про яку я хочу говорити, вмію говорити і люблю говорити. І в рамках цього я намагалася знайти щось цікаве, і так виникла моя "Формула країни". І мені здається, що зараз це і є головне, за рахунок чого мій канал вижив під час великої війни.

Але щоб його робити, треба більш ґрунтовний підхід, масштабніше мислення. Розуміти історію, соціальні аспекти. Тут мені дуже допомагає мій телевізійний бекграунд: вміння подивитися на країну з боку і з великого масиву інформації обрати ту, яка потрібна, і скласти в правильний пазл з правильними сенсами. Це і є моя суперсила.

"Насправді, я дуже багатьох речей боюсь, я дуже тривожна людина. Завжди програю в голові найгірші сценарії, але при цьому йду і роблю, бо я розумію, що треба. Я розумію, що це для для кадру, для матеріалу, і в першу чергу дивлюсь на це як редактор, дивлюсь на себе як на героя і намагаюся зрозуміти, що має робити герой, щоб це було цікаво людям".

Класний монтаж і якісна картинка - не мої сильні сторони, але моя сильна сторона - це сценарій та історії. Бо я починала як журналіст і як людина, яка мислить скоріше текстами, ніж картинкою. Вміння мислити картинкою в мене набуте.

Отже зараз я намагаюся робити більш серйозні матеріали, з заглибленням в історію, бо якісь прості і веселі подорожі нині неактуальні.

– За що ти сама себе критикуєш?

– Я досі не виношу, якщо хтось дивиться моє відео при мені. Я виходжу в іншу кімнату. Я передивляюся запис сама, коли над ним працюю, але потім я не можу… Мені дискомфортно максимально.

Перше і найпростіше, за що я себе критикую - це слова-паразити. Я завжди з себе ржу, що в кожному відео мене клинить на якомусь одному слові. Якось це було слово "камерний". А зараз, коли я почала знімати "Формулу", це все ж таки абсолютно інший формат і рівень роботи з інформацією, і я сама іноді розумію, що мені не вистачає десь освіченості, якихось ґрунтовних знань. Або треба сісти і дослідити тему глибше. Але я в процесі розвитку і самовдосконалення.

"За що я люблю YouTube, так це за те, що в ньому можна показати, як усе відбулося насправді, і люди бачать, що ти жива людина. YouTube - це життя. На відміну від Instagram з його ідеальною картинкою".

– Ти багато знімаєш в Україні. Яка локація або місцевість найбільше тебе вразила?

– Ми (з чоловіком - ред.) почали активно їздити Україною ще під час ковіду, і вже тоді відзняли дуже багато. Я зараз дуже радію, що ми встигли зняти і Херсонщину, і Миколаївщину, наприклад острів Березань, Чернігівщину. Мене надзвичайно вразила Херсонщина. Тоді ще був на неї бум. Навіть не Олешки і ці рожеві озера, а Джарилгач. Я до цього на ньому не була. Це, мабуть, найкрасивіше місце в Україні, яке я бачила. Це неймовірна природна локація, такої другої у нас немає, і мені дуже шкода, що там все це відбувається.

І свою Одещину я дуже люблю. Санжейку, яка стала популярною в тому числі після мого відео, яке залетіло на більше мільйона переглядів. Але зараз туди не поїдеш. Я людина морська, і мене все, що пов'язане з морем і великою водою, завжди вражає найбільше.

Маша у своїй рідній Одесі

– Що перш за все ти б хотіла змінити в туристичній Україні?

– Є дві ґрунтовні проблеми. Перше - це питання логістики, громадського транспорту, його якості. Далеко не до всіх локацій можна доїхати потягом, і більшість красивих місць недоступні без наявності авто.

А друге - це стан архітектури. У нас є якісь відновлені палаци, але коли ти їх бачиш, ти скоріше дуже дивуєшся. Наприклад, Золочівський палац. Дуже красивий, і коли бачиш, що він доглянутий, і ти цьому дивуєшся, типу - ого, нічого собі, це можливо?! Але ти зовсім не дивуєшся, коли бачиш якусь руїну.

– Коли ми повернемося до кордонів 1991-го року, куди ти поїдеш у першу чергу?

– Очевидно, що в Крим.

– А чому не на Донеччину чи Луганщину?

– До речі, Луганщина - це один з небагатьох регіонів в Україні, де я не була. Насправді на Донеччині дуже багато чого є знімати. Але більшість цих локацій, на жаль, зараз понівечені і зруйновані.

Чому Крим? Бо я з тих людей, хто не їздив в Крим на море. Ми з батьками їздили туди, щоб подивитися палаци, Нікітський ботанічний, в гори ходили, на Мангуп з наметом кілька разів. І тому мені б дуже хотілося зняти не пляжний Крим, а саме дослідити його ширше.

– А в яку країну ви з чоловіком поїдете після перемоги, коли відкриють кордони?

– Я думаю, в Італію. Тому що Рома дуже любить Італію і дуже туди хоче. Ще у мене є мрія побачити велику міграцію тварин в Кенії. Це те, що я ніколи не можу реалізувати, бо самій їхати страшно. Хочеться туди їхати з якоюсь компанією або туром.

Також мене дуже цікавить північний напрямок - Фарери, Лофотени, Ісландія.

Венеція, листопад 2021-го року

– Ви з чоловіком плануєте дітей? Питаю, бо це, вочевидь, внесе корективи в твою роботу...

– Я абсолютно точно не чайлдфрі і абсолютно точно дітей хочу. І рано чи пізно, сподіваюся, це станеться. І тоді буде якась зміна професії. Я не та людина, яка поїде з дитиною в подорож. Принаймні я зараз так думаю. Перетворювати свою дитину на контент і на тревел-блогера я не хочу. Я хочу, щоб дитина зростала в комфортних умовах.

Насправді, я абсолютно готова змінити свою діяльність. Треба лише зрозуміти на що. Для мене не просто важливо заробляти гроші, надважливо для мене - робити щось цікаве і створювати щось, що мене надихає і драйвить. Це може бути якийсь бізнес. Я взагалі себе ніяк не обмежую і не хочу мати упереджень. Я ж і ютубом почала займатися досить вимушено і спонтанно. Тому я абсолютно відкрита до будь-яких змін.

Скажу більше, навіть незалежно від дитини, я не бачу, щоб наступні 10 років я кожен місяць кудись подорожувала. Я від цього втомилася. Я люблю подорожі, але коли вони є роботою і потребою щомісяця кудись їхати і там зі світанку до заходу сонця знімати, це не дуже комфортно. Саме тому я не отримую вже такого задоволення від подорожей.

Себова готова до кардинальних змін і не збирається все життя знімати тревел. На фото з чоловіком, журналістом "Української правди" Романом Романюком

– Чим у своєму житті ти пишаєшся найбільше?

– Для мене одна з найголовніших цінностей - це свобода. Я дуже пишаюся тим, що мені вдається зберігати цю внутрішню свободу. Це не залежить від того, чи ти в стосунках чи ні. Якраз навпаки: дуже важливо, щоб кожен зберігав свободу, перебуваючи у постійних цілісних стосунках. Це я зараз не про вільні стосунки, бо це точно не про мене)).

Внутрішня свобода бути собою, обирати себе і давати цю свободу своєму партнеру. З цього починається все. Бо коли є ця свобода - ти можеш створювати, ти відкритий світу.