Артур Логай прокоментував відношення до мобілізації, бронь від театру та розказав про свій магазин одягу

Популярний актор Артур Логай ("Сонечко", "Крашанка", "Моя улюблена Страшко", "Коп з минулого", "Великі Вуйки") відомий глядачеві не лише за яскравими ролями, а також за перемогою в телешоу "Танці з зірками". Артист активно працює в столичному Театрі на лівому березі Дніпра.

В інтерв’ю з OBOZ.UA Артур Логай поділився думками щодо можливої мобілізації, зізнався, чи має бронь від театру, і припустив, у які війська потрапив би, якби його призвали на фронт. З артистом ми зустрілися на зйомках романтичної комедії "Песики", де він грає одну з ролей.

– Артуре, не секрет, що після початку повномасштабного вторгнення якийсь час артисти не мали роботи і навіть думали над тим, що, можливо, доведеться міняти професію. Ваша колега Наталя Васько в інтерв’ю OBOZ.UA розповідала, що мало не пішла варити борщі та ліпити вареники в ресторан. Як ви пережили той період?

– Після початку повномасштабного вторгнення бувало по-різному. Театральне життя почалося в листопаді 2022 року, а зйомки – лише наступного року, в травні. Тим часом ми з дружиною відкрили магазин одягу. Почали з футболок, а далі пішло-поїхало. Поки що це продажі в інтернеті. Магазин називається "Спадщина". Наша мета та ідея – передавати історичну і культурну спадщину. А також культивувати близькі нам цінності. Магазину вже майже два роки. Він працює, продукція купується. Ми повністю залучені у творчий процес – від створення моделі до наповнення її сенсом у житті. Все, що намальовано та написано на виробах, – це справа рук моєї дружини. Вона – художниця.

Майже всі гроші, які отримуємо з продажів, інвестуємо в наш бізнес. Певний відсоток відправляємо щомісячно на збройні сили. Ми постійно звітуємо, тому що пообіцяли це робити від самого початку і тому, що позиціонуємо себе як відповідальний бізнес, а також для того, щоб мотивувати і подавати приклад іншим. Ще якась частина прибутку йде на оплату оренди житла, де мешкає наша родина. Все інше – на розвиток. Співпрацюємо з виробництвами. У Києві нам роблять вишивку на одяг, у Харкові ми друкуємо принти, а в Івано-Франківську – загальний пошив.

Футболки, костюми, реглани, сорочки, кофти – ми намагаємося передавати через "Спадщину" те, що ми б хотіли передати у спадок своїм дітям. Бо є така у нас думка, і у мене, і в моєї дружини, що ми є спадщиною наших батьків, а наші діти будуть нашою спадщиною. І які надбання ми хотіли б залишити їм у спадщину? Ось ці сенси, які нам цінні. Окрім того, у спільній роботі з дружиною я відчуваю синергію, що теж дуже класно.

– Режисер Олесь Санін на одній із нещодавніх кінопрем’єр у розмові з OBOZ.UA закликав глядачів ходити на українські фільми, бо дуже скоро через війну "нас чекатиме "період безкартиння – фінансування майже відсутнє". За словами режисера, це стане проблемою для любителів кіно, але ще більшою для самих кінематографістів. Ви відчуваєте наближення такого часу?

– Вчора буквально спілкувався з кастинг-директоркою. З огляду на те, яку зайнятість зараз мають актори, то доволі багато чого знімається. Але здебільшого – це серіали. От сьогодні в мене останній день зйомок у "Песиках", а поза цим зайнятий у серіалі "Пес Альф", який вже почав свою трансляцію на телебаченні. Ми знімаємо п'ятий місяць, вже теж підходимо до завершення. Пропонують проби, запрошують на кастинги – індустрія намагається жити.

Окрім того, працюю в Театрі на лівому березі Дніпра. Там теж плануються прем'єри, буде цікаво. Я вважаю, що наш театр доволі актуальний на сьогодні – і щодо вибору матеріалу для вистав, і щодо підходу до втілення постановок. Якраз зараз, після розмови з вами, їду грати виставу "Романтика". Я дуже люблю своє театральне життя, тут ти можеш розкритися глибше, ніж в серіальному виробництві. В театрі завжди більше часу на підготовку, репетиції, і більше можливостей для того, щоб сказати щось важливе глядачу.

– Як ви ставитеся до думки, яка часом лунає в інформаційному просторі про те, що творчим людям не місце на фронті? Чи маєте ви бронь від мобілізації?

– Бронь у мене є від театру. Як буде потім, не знаю. Але я не вважаю, що творчі люди якісь особливі. Не думаю, що я важливіший, ніж хтось інший. Тому якщо прийде моя черга, значить прийде моя черга. Але з огляду на те, які в нас є внутрішні проблеми, частина мене, зізнаюся чесно, ставить собі часом багато запитань. Засмучують корупція, якісь незлагодженості у військово-політичному керівництві – це я кажу, опираючись на думку активістів, від яких дізнаюся інформацію. І військових, до думки яких прислухаюся.

Потрібно, щоб армія розвивалася, змінювалася, мала забезпеченість та могла діяти найкращим чином у тих непростих умовах, які склалися. Бо війна – не лінійна історія. Ми маємо рухатись і розвиватись, пристосовуючись якомога швидше до реалій.

А інша частина мене розуміє, що поки щось не міняється або міняється, але повільно, то роблю своє – у тилу, але для армії. А якщо не зможу, то маю бути там. Або ти для армії, або ти в армії – у країні, що воює, може бути лише так.

– Чи проходили ви якусь спеціальну військову підготовку, щоб бути готовим до непередбачуваних викликів?

– Так, вже пройшов – військові польові тактичні навчання, освоював правила ведення бою в умовах міських забудов. Але вже минуло доволі часу від того моменту, як це було. Тож маю в планах пройти додаткову підготовку. Ймовірно, це станеться після того, як закінчу роботу в теперішніх кінопроєктах. Попередньо запланував собі ці заходи на зиму. Допоки у мене є бронь, можу готуватися. Я молодий, швидко бігаю і доволі витривалий, тому моє місце буде в Десантно-штурмових військах – принаймні мені так здається.

Зараз мої думки і мрії про одне: щоб від нас вже нарешті від*балися, вибачте на грубому слові. Але я не аналітик, не військовий, не політичний експерт – не можу навіть приблизно передбачити, коли це може статися. А в контексті того, що зараз відбувається навколо, думаю, що не тільки я не знаю, чого очікувати далі.

Думаю, що наш світ чекає найближчим часом багато чого, і не факт, що це будуть приємні історії. Що надихає і не дає зійти з розуму? Я почуваюсь дуже добре, коли сідаю за кермо свого мотоцикла. Мене надихають талановиті люди. Хороші фільми. Дисципліновані люди. Моя дружина, діти мої. Спорт, музика – це теж.

– Ми розмовляємо з вами на зйомках романтичної комедії "Песики", яку глядачі побачать уже наступної весни. Розкажіть про свою роль у цій картині.

– До картини потрапив через кастинг. Спочатку зняв самопроби, згодом запросили зустрітися. Не розповідатиму про свого героя, аби не спойлерити. Скажу лише, що фільм, на мою думку, стовідсотково матиме успіх. Припускаю, що може бути доля якихось недовірливих прогнозів, мовляв Леся Нікітюк, яка зіграла головну роль, не акторка за професією. Але з того, що я бачив, поспішаю запевнити, що навіть запеклі скептики будуть дуже здивовані. Бо Леся доклала неймовірну кількість сил і зусиль для того, щоб зробити цей фільм та свою роль. Це варто поваги. Усі ми бачили, як вона старається, як їй хочеться зробити все дуже гідно – і як добре в неї виходило. А глядачі завжди таке відчувають. Я впевнений, що всі, хто прийде в кінотеатр, сповна переконаються, що ця картина зроблена на совість.

Читайте також на OBOZ.UA інтерв’ю з народним артистом України Олексієм Богдановичем – про сутичку в Києві із зірковим російським актором, брата в РФ і запрошення до Москви.

obozrevatel.com

Хочешь узнать больше - читай отзывы