В мережу потрапила неймовірна історія кохання Володимира Винниченка та Розалії Ліфшиць

Коли доля звела разом Володимира Винниченка та Розалію Ліфшиць, він був письменником, соціалістом, колишнім політичним в’язнем і чоловіком із репутацією бабія, а вона вчилась на другому курсі в Паризькому університеті. Та зустріч була доленосною – бо більше пара не розлучалась, проживши разом понад 40 років у любові та розумінні.

Їхня доля не була легкою: з початківця Володимир став відомим письменником, а Розалія отримала диплом лікарки, що на той час для жінки було майже неможливо. Пліч-о-пліч закохані пройшли випробування революцією, небезпекою, холодом і життям у бідності в еміграції. Сьогодні OBOZ.UA розповідає вам унікальну та, попри все, щасливу історію пари Володимира та Розалії Винниченків.

Український державний діяч і письменник Володимир Винниченко народився 28 липня 1880 року в місті Єлисаветграді Херсонської губернії (нині – Кропивницький) у робітничо-селянській родині. Володимир очолив перший український уряд, створений у 1917-му Центральною Радою. Він був головним автором усіх декларацій, універсалів та законодавчих актів Української Народної Республіки. У 1918-1919 роках очолював директорію УНР, що прийшла на зміну гетьманату Павла Скоропадського. В лютому 1919 року виїхав у Європу та так і не повернувся більше в Україну, проживши 32 роки в еміграції.

Його дружиною була лікарка Розалія Винниченко, у дівоцтві – Ліфшиць. Народилась вона 26 липня 1886 року в Орлі, у багатій єврейській родині. Невдовзі сім’я переїхала у Москву, де Розалія вчилася у жіночій гімназії, а потім здобула вищу освіту на медичному факультеті Паризького університету. Саме будучи студенткою цього університету, вона і познайомилась зі своїм чоловіком. Зустріч відбулася в італійському курортному містечку в липні 1909 року і перевернула життя обох.

Володимир мав славу бабія, у нього було багато коханок, і писав про них у своїх літературних творах. Він зводив з розуму своєю манерою спілкування, елегантністю та темпераментом, проте тривалих стосунків ніколи не мав.

"Кохати можна одночасно двох, трьох, п’ятьох, стільки, скільки вистачить сили тіла й вогню. Любити одночасно можна тільки одного. Врости можна тільки в одну душу, і одна душа тільки може прийняти всю істоту до кінця", – говорив Винниченко.

Виправдовував він це своїми поглядами на життя, власною філософією, яку Розалія прийняла. У 1911 році вони почали жити у цивільному шлюбі. Офіційно побралася пара вже аж через 15 років у Франції – змушені були це зробити для полегшення свого життя як емігрантів.

Вільні стосунки

Вони від самого початку домовились про "вільні стосунки". І обоє користались цією домовленістю навіть після одруження. "Коли я заводжу роман, то моє ставлення до неї не змінюється. А коли в неї захоплення – вона стає до мене байдужою. Але, напевно, не варто в це втручатися, щоб не відняти у неї цієї радості", – писав Винниченко у своєму в щоденнику, хоча з часом Володимир усе більше позбувався своїх старих поглядів і хотів кохати лише Розалію: "З кожним днем, що я її не бачу, вона росте в мені, а до всіх жінок до того губиться інтерес, що навіть викликають огиду своїми поглядами, які я часто ловлю на собі. Я хочу тільки її. Весь напружений чеканням її. Моя голуба [голубко], моя болюча, як я люблю тебе!"

Після двох років тісного спілкування Розалія досконало вивчила українську мову, вона спілкувалась нею у побуті та перекладала твори Володимира французькою та російською мовами.

Втрата дитини зблизила їх

Після 5 років у шлюбі Розалія завагітніла. Пара була щаслива в очікуванні, Володимир писав до своєї Кохи – так він ніжно все життя називав Розалію: "Ти будеш святою матір’ю, Кохо! Ти знаєш, я не раз думаю про тебе в цьому стані. Ти вся будеш промінитись материнством. Любов моя єдина, ти надзвичайно хороша і чиста". Проте не судилося. Вагітність проходила досить складно, і вони втратили дитину. Дітей у них так і не було.

Однак втрата малюка ще більше їх зблизила. Через 8 років письменник так опише свій шлюб: "Ми нічого не обіцяли одне одному: ні вірності, ні кохання, ні щастя, нічого. Ось уже йде дев’ятий рік, і наші тіла – без клятв, без заклинань, без санкцій лицемірних або дурних людей з їхніми комедіями, без нотаріусів, без погроз і різних ланцюгів, без усього цього – наші тіла з’єднані так, як жоден піп не з’єднає". Ці почуття були взаємними: "Душа моя наповнена тобою, ти всюди, завжди зі мною і так буде завжди, я відчуваю", – писала Розалія у відповідь своєму чоловікові.

Перша світова війна, революція та врешті еміграція

Коли Розалія завершила навчання в університеті, вона повернулась до Москви. Під час першої світової війни дівчина працювала за фахом у військовому госпіталі в Москві й згодом у Києві. Є навіть запис від Михайла Грушевського, в якому він дякує пані Винниченко, що врятувала його доньку Катерину: "…Вона дуже людяно відізвалася на се, приїхала, часто відвідувала під час усієї хвороби… Розалія Яківна робила на нас дуже добре враження своєю лікарською діловитістю і серйозним ставленням до українства".

У кінці березня 1917 року подружжя переїздить до Києва. Починається Українська революція, участь в якій родина Винниченків бере разом. З червня 1917 року до кінця січня 1918 року Володимир очолює уряд УНР, потім – Директорію УНР. Однак в кінці лютого 1918 року вони разом виїздять за кордон, спочатку до Австрії, потім до Німеччини, а звідти – до Франції. Життя в еміграції було доволі складним – Володимир не був хорошим бізнесменом, тому все, за що б він не брався, не давало бажаного прибутку.

Спочатку Винниченко повністю занурився у творчість: його науково-фантастичний роман "Сонячна машина" мав великий успіх, перевидавався декілька разів і приніс непоганий гонорар. Але далі не складалося – видавнича справа не приносить успіхів, подружжя купує віллу, яку називають "Хутір" і здають її в оренду. Та бізнес не йде, віллу потрібно продати. Розалії теж не вдавалося працювати за фахом в еміграції, хоча спроб вона не полишала досить довго: проходила різні медичні курси, складала іспити, готувала проєкти для відкриття власної справи. Проте всі спроби щось започаткувати своє були невдалими – для того, щоби відкрити власну клініку, потрібно було мати французьке громадянство, на що пара категорично не хотіла погоджуватись.

Але в 30-х роках у харківському кооперативному видавництві "Рух" розпочато випуск 23-томового зібрання творів Володимира Винниченка. Деякі твори перекладалися російською і видавалися у Москві. Фінансовий стан родини поліпшився, вони купили земельну ділянку на південному заході Парижа. Проте місце розташування виявилося дуже невдалим, бо поруч було приватне підприємство. Цей будинок родині довелося продати.

Останні роки Винниченки на літний період виїжджали на південь Франції до моря – вони шукали тихе й дешеве місце для переїзду. З грошима було дуже важко. Подружжя навіть почало практикувати вегетаріанство й сироїдіння. Володимир писав: "Я не можу купити собі книжки, потрібної для праці, не можу піти в театр на концерт… одежа наша пошарпана, білизна подерта, черевики протікають". У 1934 році родина придбала старий будинок у селі Мужен, якому дали назву "Закуток". Тут вони й прожили решту свого нелегкого, але такого насиченого коханням та підтримкою один одного життя.

Розалія пережила чоловіка на 8 років. Щоб сплатити позику і всі борги, вона прийняла жити до себе художницю Іванну Нижник-Винників. Сама ж Розалія до кінця свого життя займалася впорядкуванням літературної спадщини чоловіка та передала її Українській вільній академії наук. Жінка щодня носила квіти на могилу коханого, а після її смерті був знайдений запис, присвячений йому:

"Ти такий прекрасний, що в мене слів не вистачає дати тобі зрозуміти це! Ти надзвичайно рідка комбінація, ти вмієш радіти як дитина, для тебе хвилини живуть самі по собі, без всяких філософій, бо ти – прекрасний. Спасибі тобі, що ти дав мені це щастя, що ти дав мені змогу відчувати, розуміти й любити!"

Раніше OBOZ.UA розповідав історію життя Голди Меїр: як бідна дівчинка з Києва створила сучасний Ізраїль і стала легендою ХХ століття.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!