Стало відомо, який вигляд мали "хороми" українки Людмили Гурченко в Москві та чому "золота клітка" не змогла замінити їй рідний дім

Квартира актриси-росіянки з українським походженням і любов'ю до рідного Харкова Людмили Гурченко в центрі Москви сьогодні функціонує як музей. Саме тут акторка провела останні роки свого життя.

Простір площею близько 120 квадратних метрів з чотириметровими стелями, антикваріатом і авторськими деталями називали її "хоромами", але за зовнішнім блиском ховалася історія складних компромісів, самотності й постійної ностальгії. OBOZ.UA розповість і покаже, який вигляд мало помешкання.

Попри елітну адресу та інтер’єр, що більше нагадував театральну сцену, близькі Гурченко неодноразово згадували: московський комфорт так і не став для неї повноцінним замінником дому. Народжена в Харкові, вона все життя зберігала внутрішній зв’язок з Україною, а Москва залишалася радше місцем роботи й виживання у великій системі.

В одному з "панських" під’їздів "Волоцьких будинків" Гурченко та її чоловік Сергій Сенін придбали квартиру у 2004 році. За словами доглядачів її музею, ремонт майже не змінювали: венеціанська штукатурка, різна ліпнина в кожній кімнаті, паркет, укладений майстрами з досвідом роботи в Ермітажі.

Центром квартири була вітальня, яку господарі називали ротондою через округлу форму еркера (напівкруглого заскленого балкону). Тут стояв стіл із берези з мармуровою стільницею XVIII століття, гобелени на дивані й стіні та важкі штори, пошиті на замовлення.

Особливу увагу привертала колекція уранового скла – вази й келихи, що на сонячному світлі відливали зеленуватим сяйвом. Їх спеціально розставили на широких мармурових підвіконнях, щоб скло "жило" разом зі світлом протягом дня.

Під столом стояла скриня – подарунок росіянина-молдованина Олександра Олешка. У ній акторка зберігала клаптики тканин, з яких згодом створювала сценічні й побутові образи.

У передпокої встановили величезне дзеркало, зроблене на замовлення. Воно візуально розширювало простір і створювало ефект "п’ятої кімнати".

Поруч – антикварний секретер, знайдений на блошиному ринку, і сукні Гурченко. Майже всі вбрання вона доопрацьовувала сама: додавала пір’я, стрази, банти, переробляла силуети, хоча шила переважно вручну.

Окрема кімната була відведена під гардеробну – рішення, яке Гурченко продумала ще до переїзду. Тут зберігалися сценічні костюми без чохлів, адже, за словами близьких, акторка любила бачити свої речі й легко орієнтуватися в них.

Спальня для Гурченко була не лише місцем відпочинку. Саме тут, напівлежачи на ліжку, вона шила наволочки, штори й навіть оббивала шафи тканиною, працюючи молотком і цвяхами. Поруч стояв старий акордеон — інструмент, з яким вона свого часу приїхала підкорювати Москву.

Кухня, на відміну від парадних кімнат, була простою й затишною, з прованськими мотивами. Частину меблів акторка фарбувала сама, додаючи квіткові орнаменти. Водночас тут зберігалися улюблені сервізи: від кобальтової "клітинки" до класичного гжелю. Гурченко не приховувала, що любила солодке, пила чай із кількома ложками цукру й часто їла з блюдця.

Зокрема, у квартирі був справжній камін, який подружжя не використовувало – боялися старих комунікацій. Найдавнішою річчю в оселі вважали світильник "петровських" часів, куплений акторкою на другий гонорар після "Карнавальної ночі".

За життя акторки у квартирі не було її портретів. Фотографії з’явилися вже після того, як простір став музеєм.

Чому "золота клітка" не стала домом

Після смерті Людмили Гурченко Сергій Сенін фактично відмовився від квартири, передавши її під музей, і переїхав жити за місто. Він неодноразово наголошував, що свідомо пожертвував власним комфортом, аби зберегти пам’ять про дружину. Елітне житло вартістю близько 1,9 мільйонів доларів стало публічним простором, а не сімейним гніздом.

Попри багаторічне життя в Москві та статус зірки радянського і російського кіно, Людмила Гурченко ніколи не приховувала свого походження і внутрішньої прив’язаності до Харкова. Вона неодноразово наголошувала, що вважає себе харків’янкою, а місто дитинства називала головною точкою своєї ідентичності.

Саме цьому місту вона присвятила окрему пісню "Харьков, мой город родной" – щиру й ностальгійну, яку виконувала не як естрадний номер, а як особисте зізнання.

У політичних питаннях Гурченко займала обережну, але принципову позицію. Вона уникала публічної участі в ідеологічних кампаніях і демонстративної лояльності до влади, воліючи дистанціюватися від цього.

Раніше OBOZ.UA писав, як зараз живе єдина внучка Людмили Гурченко, яку побили в Москві та довели до викидня. Жінка неодноразово говорила, що підтримувала теплі взаємини із зірковою бабусею.

Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!