Стали відомі 5 історій кохання Лесі Українки, які породили геніальні твори

Творчість української письменниці, перекладачки та культурної діячки Лесі Українки (справжнє ім'я – Лариса Петрівна Косач) наскрізь пронизана пристрастю, драмами й внутрішньою боротьбою. "Любов абсолютної справедливості не знає, але в тім її вища справедливість", – писала вона у листі до сестри Ольги. Чому так? Бо за життя хоч і прагнула пізнати глибоке взаємне кохання, та, судячи з біографії, не змогла.

Легендарної поетеси не стало в 42. Причина – туберкульоз кісток, із яким вона мучилася з 12-літнього віку. Ми в матеріалі OBOZ.UA вирішили з нагоди 153-річчя від дня народження Лесі Українки згадати, які чоловіки (та жінка!) змушували її серце битися швидше.

1. Максим Славінський

Літо, 1886 рік. 18-літній студент Максим Славінський (згодом – відомий літератор, історик, політик і дипломат) приїхав до маєтку Косачів у село Колодяжне (Волинська область). Тоді він зустрівся зі своїм другом Михайлом, товаришем із літературного гуртка "Плеяда", і познайомився з його 15-річною сестрою – Лесею. Славінського і поетесу часто бачили біля озера: він плавав, а вона перебувала на березі, адже через хворобу вимушена була пересуватися за допомогою милиць... Трохи згодом, у 1892 році, дві творчі натури поєднала любов до Генріха Гейне – вони переклали з німецької збірку віршів "Книга пісень".

Та чи були між Лесею й Максимом романтичні стосунки? Це дотепер лишається загадкою. Є лише натяки "між рядків" у творчості дівчини й чутки про типовий для того часу "садибний роман". Так, літературознавці пов'язують інтимну лірику поетеси з короткотривалим спалахом почуттів до юнака. Йдеться про її ноктюрни "Стояла я і слухала весну" та "Хотіла б я піснею стати". Крім того, ініціали "М. С." у посвяті до поезії "Сон літньої ночі" безпомилково свідчать про ті стосунки. "Кохано в ту ніч обгорнула мене, приснилась мені люба доля прекрасна, приснилось невидане щастя дивне", – писала тоді поетка. Парою ці двоє так і не стали (принаймні публічно вони про це не заявляли)... Відомо, що у 1897 році Славінський переїхав до Петербурга, де одружився із суфражисткою Марією Сосчиною.

2. Нестор Гамбарашвілі

Коли Лесі було 24 роки, її серце полонив молодий студент із Грузії Нестор Гамбарашвілі. Хлопець винаймав кімнату в будинку родини Косачів, що неподалік київського Ботанічного саду. Він зацікавив поетесу, перш за все як особистість, а ще – культурою свого народу й персональними заняттями з грузинської мови. Дівчина ж допомагала Нестору опанувати французьку. Про більш ніж дружні стосунки між цими двома говорила, зокрема, сестра письменниці Ольга Косач.

Та чи взаємною була закоханість? Навряд. Судячи з усього, почуття Лесі до грузина не знайшли відповіді... Коли поетеса поїхала на лікування до Ялти, їй мати, Олена Пчілка, у листі написала про те, що Гамбарашвілі справив весілля із заможною дівчиною. "Попався, жучку, в панську ручку!" – зазначила Леся у зворотному листі. Далі надіслала Нестору не один десяток конвертів із таємними зізнаннями, та жодного разу так і не отримала відповіді... Тоді з-під пера українки вийшов драматичний твір "Прощання". А у вірші "Єврейська мелодія" вона написала: "Ти не мій! Розлучив нас далекий твій край, і вродлива чужинка забрала! Ти там, може, знайшов незаказаний рай, я ж без тебе, мов квітка, зів'яла".

Після одруження чоловік повернувся у Грузію, де побудував успішну наукову кар'єру. З поеткою "зустрівся" через 60 років: він, будучи у 87-літньому віці, відвідав її могилу на Байковому кладовищі. Став на коліна й довго плакав...

3. Сергій Мержинський

Білорус за походженням Сергій Мержинський був одним із натхненників і коханням усього життя Лесі Українки. Вони зустрілися в Ялті, у 1898 році. На той момент хвороба поетеси (туберкульоз кісток) прогресувала, а її новий знайомий хворів на туберкульоз легень. Сергій був видатним представником соціал-демократичної течії в Білорусі (тобто відповідав за зв'язок між Києвом і Мінськом). І Лесі не була чужа така ідеологія. Це їх і зблизило.

Чи було між ними щось більше, окрім дружби? Як і в попередніх історіях письменниці – невзаємне кохання. Хоча вони й часто прогулювалися разом, а після Ялти бачилися в Києві й у Зеленому Гаї, Мержинський мав палкі почуття до іншої... Він не приховував цього. Якось навіть попросив Лесю написати від його імені листа коханій жінці. Та, попри внутрішній спротив, зробила це.

Хай там як, а чоловік справді цінував подругу й потребував її присутності. Про це свідчать слова з листа Лесі рідним: "Відноситься він до мене так, наче я з тонкого шкла, що можу впасти і зараз же розбитись".

Восени 1900 року стан здоров'я Сергія різко погіршився. Поетеса, попри невзаємні почуття, вирушила до нього в Мінськ. Вона усіляко дбала про коханого: розважала довгими розмовами, прикладала до голови холодні компреси й читала вголос книги. Зрідка, аби дівчина могла відпочити, біля ліжка хворого залишався його батько. А в ніч із 18 на 19 січня 1901 року Леся, під час передсмертної агонії Мержинського, на хвилі емоцій написала "Одержиму" – одну зі своїх геніальних драматичних поем. Зазначимо, що чоловік, помираючи у неї на руках, попросив піклуватися про ту, іншу жінку...

4. Климент Квітка

Український музикознавець-фольклорист Климент Квітка та Леся Українка познайомилися в 1898 році на літературних читаннях у Києві. Знаній на всю країну письменниці було 27, а йому, студенту-старшокурснику, – 18. Юнак із 16 років захоплювався збиранням народних пісень, тож запропонував Лесі записати ті, які вона знала. Відтоді між ними почав формуватися глибинний духовний зв'язок... та закрутився роман.

Родичі письменниці були проти цих стосунків. Мати, Олена Пчілка, завжди холодно дивилася на Климента, говорила з ним крізь зуби й різко обривала розмови, закриваючись газетою чи книжкою. А Ольга, сестра Лесі, підозрювала, що саме через нього Леся втратила натхнення до гри на фортепіано.

Усі ці упередження аж ніяк не вплинули на взаємини у парі. Між ними із самого початку не було пристрасного кохання. Відомо, що в листах до Квітки поетеса писала мало й без зайвої експресії. Здебільшого – про погоду й здоров'я. Лишень деколи ніжно називала його "Кльоня" або "Квіточка". Фундаментом їхніх стосунків стали довіра, підтримка й турбота (Климент, як і Мержинський, страждав на туберкульоз легень).

Після шести років зустрічань 7 серпня 1907 року пара побралася у Києві, у Вознесенській церкві. Без гостей та зайвих церемоній. Невдовзі після цього подружжя переїхало до Грузії. Тоді їхні взаємини поступово ускладнювалися... Щастя тривало недовго! По-перше, вони зіткнулися із фінансовими труднощами: скромної платні не вистачало на життя, тож гроші витрачали з Лесиного приданого. По-друге, Квітка часто хворів і страждав від нелюбої роботи в суді, а деколи навіть зраджував дружину. По-третє, письменниці було важко самореалізуватися, бо ж її літературне ім'я в Грузії не було відомим. У такій атмосфері народилася її драма-феєрія – "Лісова пісня", а згодом – драматична поема "Адвокат Мартіан" і драма "Камінний господар". У 1913 році хвороба Лесі Українки різко прогресувала, і її життя обірвалося. Поруч із нею були Климент і мама.

5. Ольга Кобилянська

Чи був роман між Лесею Українкою та українською письменницею і феміністкою Ольгою Кобилянською? Дискусії з цього приводу точаться й досі. Пригадаймо їхню історію. Жінки познайомилися у 1899 році, по листуванні, завдяки письменнику Михайлу Павлику, й знайшли розраду одна в одній. Вони охоче обговорювали твори одна одної, і кожна підтримувала у творчих кризах. Згодом жінки почали ділитися подробицями особистого життя, а також дискутували щодо розвитку фольклору, музики, етнографії...

У 1901 році обидві пізнали нерозділене кохання. Ольга зважилася на сміливий як для того часу вчинок: у листі запропонувала українському поету Осипу Маковею жити разом, аргументуючи це фінансовою вигодою. Вона сподівалася, що коханий пристане на її пропозицію, проте Маковей зник із її життя, нічого не написавши у відповідь. Леся ж переживала втрату Сергія Мержинського, який, як ми писали вище, до останнього подиху кохав іншу.

Невдовзі після трагедії Леся написала подрузі. Їхнє листування стало особливо інтенсивним і відвертим. Жінки виробили своєрідний епістолярний стиль – звертання у третій особі. Ось декілька провокативних і неоднозначних цитат із їхніх листів: "тут когось дуже часто згадують, встаючи й лягаючи, на самоті і вдвох, і втрьох"; "когось чорненького і дорогенького дуже цілує і пасами злегенька гладить" або "мені хочеться Ваших тихих речей, Ваших лагідних поглядів, Вашої ще нечуваної для мене музики"...

Коли ж подруги зустрілися в Карпатах, між ними відбулося емоційне зближення та духовна спорідненість, які більшість літературознавців радять не плутати з нетрадиційним коханням. Ті наголошують, що жінок пов'язувала лише щира дружба, яка тривала аж до смерті Лесі Українки.

Раніше OBOZ.UA писав про те, як завдяки додатку й штучному інтелекту "ожили" світлини Лесі Українки, Тараса Шевченка, а також гетьмана Івана Мазепи.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!