Зупинка серця чи вбивство? Чому смерть Василя Стуса в засланні досі залишається загадкою

У ніч із 3 на 4 вересня 1985 року у таборі особливого режиму ВС-389/36 поблизу села Кучино (Пермська область) перестало битися серце одного з найпотужніших голосів української літератури XX століття – Василя Стуса. Йому було лише 47. Офіційна версія радянської влади – "раптова зупинка серця" але для більшості його побратимів, а згодом і для істориків, ці пояснення так і не стали остаточними.

Серед гіпотез – серцевий напад, доведене до смерті голодування, навмисне вбивство. Свої свідчення про ті дні детально описував колишній політв’язень, історик дисидентського руху Василь Овсієнко. у блозі "Історичної правди". Перебуваючи тоді у сусідній камері, він переконаний: смерть поета не була випадковою.

"Я вважаю своїм громадянським і людським обов’язком свідчити про обставини його загибелі, аби правда не зникла", – наголошував він ще у 2011 році, коли востаннє відвідав створений на території табору музей "Перм-36".

Останні роки й тиск системи

Стус відбував друге ув'язнення – 10 років таборів особливого режиму та 5 років заслання за звинуваченням у "антирадянській агітації". Табірний побут у Кучино був далеким навіть від мінімальних стандартів гуманності: прогулянки у дворі 2×3 метри, обшуки по кілька разів на день, дозволені п’ять книжок і один лист на місяць. За найменший "порушення режиму" – карцер, позбавлення побачень і посилок.

Попри постійний пресинг, поет намагався творити, перекладав Рільке, писав вірші, частину яких згодом знищили. Лише кілька уривків вдалося передати на волю. Постійні приниження та вилучення рукописів Стус сприймав як свідоме знищення його творчості.

"Голови гнути я не збирався, бодай що б там не було. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину", – писав він у таборових нотатках.

Ланцюг дивних подій перед смертю

За свідченнями співкамерників, у серпні 1985-го Стуса знову кинули до карцеру – формально за "порушення правил заправки постелі". Поет оголосив голодівку, яку, ймовірно, збирався тримати "до кінця".

2 вересня його викликали "на розмову" до табірного керівництва, після чого він голосно крикнув у коридорі: "Та хоч знищіть, гестапівці!" Наступного ранку з камери Стуса не долинуло жодного звуку. Табірне начальство мовчало, а в’язням відповідали: "Його тут немає". Офіційне повідомлення про смерть з’явилося лише згодом.

Чому версії різняться

Архівні документи радянських органів говорять про "раптову серцеву смерть". Друзі й соратники наполягають: поет був фізично виснажений багаторічними ув’язненнями, але внутрішньо сильний і не схильний до самогубства. Овсієнко та інші дисиденти пов’язують смерть із систематичним тиском та можливим умисним доведенням до загибелі. Сумніви підсилює й те, що у той час на Заході активно обговорювалася кандидатура Стуса на Нобелівську премію – і радянська влада могла вбачати у цьому політичну загрозу.

Раніше OBOZ.UA писав, чому "справа" Василя Стуса не дає спокою історикам. В останні роки вона ожила знову. Так, частково приводом для цього стала книга Вахтанга Кіпіані "Справа Василя Стуса. Збірник документів з архіву колишнього КДБ УРСР", що вийшла в 2019 році.

Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!