Сонячна система мчить по Всесвіту майже в чотири рази швидше, ніж вважалося

Ще в 1969 році було виявлено, що Сонячна система рухається в бік сузір'я Лева. На це вказував ефект Доплера — там було трохи тепліше, ніж у зворотному напрямку. Стандартна космологічна модель ΛCDM припускає, що швидкість руху Сонячної системи становить приблизно 370 км/с. Нові спостереження показали, що це число може бути помилковим, і наша система летить по Всесвіту зі швидкістю близько 1,3 млн км/с або в 3,67 рази швидше.

Джерело зображення: ІІ-генерація Grok 4/3DNews

Вчені використали мережу радіотелескопів Low Frequency Array (LOFAR) та два інших радіотелескопи для складання карти розподілу радіогалактик — галактик, що випромінюють незвично сильні радіохвилі. Велика довжина випромінювання дозволяє радіогалактикам яскраво світитися навіть крізь щільні хмари газу і пилу. Ідея полягала в тому, що чим вища швидкість руху Сонячної системи, тим більше радіогалактик буде попереду на її шляху. Це як у науково-фантастичних фільмах, коли під час переходу в гіперпростір зірки по курсу, як би, починають виходити з однієї точки простору.

Різниця в кількості радіогалактик попереду і в хвості системи буде незначною з огляду на відносно малу швидкість руху Сонячної системи в просторі — значно менше 1 % від швидкості світла, тому релятивістські ефекти незначні. Але сучасні інструменти здатні їх виявити. Окрім цього, були виміряні ефекти від доплерівської зміни в яскравості (кольорі) радіогалактик попереду і ззаду системи. Чим яскравіші і блакитні галактики по курсу руху і чим тьмяніші та червоніші за кормою, тим вища швидкість руху системи в просторі.

У опублікованій нещодавно статті в журналі Physical Review Letters дослідники повідомили, що за їхніми даними Сонячна система рухається в просторі зі швидкістю в 3,67 рази більшою, ніж припускає найкраща на сьогодні космологічна модель ΛCDM. З цього випливає, що наші уявлення про крупномасштабну структуру Всесвіту та її еволюцію можуть бути помилковими. Залишається ймовірність, що радіогалактики можуть розташовуватися нерівномірно, і тому так співпало, що попереду їх трохи більше, ніж ззаду. Але ймовірність такого розвитку подій можна вважати незначною.

Отримані дані корелюють з вимірюваннями інфрачервоного випромінювання квазарів — далеких активних центрів галактик, де бушують надмасивні чорні діри. Але цих об'єктів не так багато у Всесвіті, щоб вони стали головною опорою для вимірювання швидкості нашої системи. Додамо, що поняття швидкості відносне. У глобальному сенсі швидкість Сонячної системи та інших галактичних об'єктів вимірюється відносно реліктового випромінювання — еха Великого вибуху, що також передбачає, що наш Всесвіт рівномірний за щільністю в усіх напрямках. Принаймні, так припускає модель ΛCDM, хоча у самої Всесвіту можуть бути інші погляди на цей рахунок.

Хочеш дізнатися більше — читай відгуки