Волею випадку скалічена родина потрапила до львівської окулістки, а та, оцінивши ситуацію, спішно відправила Селіжанових до Польщі. Саме ця терміновість і дала змогу відновити зір мамі і синам, йдеться в ТСН.
Ще кілька місяців тому вони троє мали стовідсотковий зір, нині Олена і 5-річний Тимур в окулярах, а брат-близнюк Назар з протезом в правому оці. Те, що родина бачить - диво, бо 11 березня вони повністю осліпли через російський снаряд, який влучила у їхній дім поблизу Сєвєродонецька.
«Зайшла на кухню і побачила у вікно, що воно вже летить, я нічого не встигла зробити. Діти були зі мною, вони стояли поруч зі мною і воно потрапило нам і обличчя. Думала, що це всьо, що це останній момент мого життя», - каже Олена.
Через обстріли, згадує жінка, швидка не їхала. До Сєвєродонецької лікарні їх завіз батько Олени. Згодом родину лікували у Дніпрі, а потім привезли до Львова.
«Стан дітей був дуже важкий, в пані Олени так само, вона була вся в осколкових поранених і сама не могла пересуватися, тому потребувала сторонньої допомоги. Діти також були у важкому стані, тому що вони були і поранені і виснажені і потребували негайної медичної допомоги. Мені довелося дуже швидко ухвалювати рішення», - каже офтальмолог Львівської обласної клінічної лікарні Наталія Прейс.
Лікарка зателефонувала до свого вчителя - польського професора Роберта Рейдака і той погодився прийняти важких пацієнтів. «В лікуванні уражень очей час є дуже важливим. Що швидше почати, то більші шанси на успіх. Так от, якби ці пацієнти приїхали до нас на кілька днів пізніше, вони б вже ніколи не бачили», - зазначає керівник клініки загальної офтальмології в Любліні.
У Любліні всім трьом провели по кілька операцій. Тимуру діставали дрібні осколки з поверхні ока, оперували пост травматичну катаракту. Назар втратив праве око і йому імплантували тимчасовий протез. Чи не найскладніше було з Оленою, каже професор.
«Я ніколи раніше не оперував жертв касетної бомби, але мені допомогла інтуїція і досвід. Під час операції з’ясувалося, що в оці Олени був пів сантеметровий, дуже гострий уламок скла, його не було видно ні на комп’ютерній томографії, ні на ультрасонограмі. На щастя, це скло було ось тут, і під час операції ми його усунули. Якби уламок впав на зоровий нерв чи сітківку це б закінчилося повною сліпотою», - каже він.
Від початку повномасштабного вторгнення професор Рейдак прооперував вже два десятки українських пацієнтів - жертв війни. Випадок родини Селіжанових називає найскладнішим у своїй кар’єрі.
Нині у Назара плановому огляді. Лікарі кажуть, що око добре гоїться і за кілька тижнів можна буде поставити постійний, сучасний, рухомий протез, який важко відрізнити від справжнього ока. Тимуру ще теж потрібне лікування. У шиї та обличчі Олени досі дрібні осколки скла, їх діставатимуть під час пластичний операцій.
Жінка каже, дуже вдячна не лише лікарям, а усім хто їй підтримує. У Любліні родині дали муніципальне житло, підтримують фінансово і морально, волонтери допомагають доглядати близнюків. «В клініці ми були, вони ще плакали і нервуватися, погано спали, тут вже звичайно пройшов час трохи, вони трохи заспокоїлися. Психологи приходили і зараз приходять, займаються з дітьми, велике їм дякую, набагато краще стали себе вести, спокійніші стали», - розповідає Олена.
Щойно закінчиться лікування у Польщі Олена з дітьми планує повернутися додому і вірить що до того часу Сєверодонецьк вже не буде окупований.
tsn.ua
Хочешь узнать больше - читай отзывы
4.8