Психологиня Світлана Ройз розповіла, як дорослі можуть допомогти дитині покращити психологічний стан під час війни і впоратися із посттравматичним розладом.
Посттравматичний синдром має дуже глибокі та негативні наслідки. Дитина може змінити ставлення до себе і до своєї особистості, це може вплинути на стосунки, погляд на тілесність. Посттравматичне зростання – це дещо інше. Людина, яка проживає посттравматичне зростання, повертається до себе сильнішою, мудрішою, починає більше цінувати життя. Зараз є ознаки того, що після посттравматичного розладу ми переходимо до зростання. Це позитивний момент, якщо йдеться про справжнє, а не уявне зростання, яке насправді є униканням і не містить у собі жодного позитиву.
Щоб дитина відчувала себе сильнішою, їй потрібна допомога. Дитина може відновитися і зростати, якщо поруч із нею є середовище зростання, яке маємо створити ми – дорослі.
Як зрозуміти, що дитина вже почала зростання і що це не уявний процес
Батьки спершу мають піклуватися про себе, аби їм вистачило сили на підтримку дітей. Коли ви відчуваєте, що вам не вистачає сил, спробуйте спертися на зовнішню опору. Це може бути як фізична опора, наприклад, крісло, так і психологічна – наша віра в перемогу і в наше майбутнє.
Коли ви читаєте страшні та болісні історії дітей на війні, ви співчуваєте і переносите ситуацію на свою дитину, але ви маєте собі сказати, дивлячись на дитину: "Так, я співчуваю, але в моєї дитини своя доля". Віра в свою долю та долю України допомогає нам встояти.
Чому ми відкочуємося в регрес
Для людини природно подумки повертатися в часи, коли нам було безпечно, – для дорослих це їхнє дитинство або підлітковий вік. Ми зараз постійно це робимо. Діти, навіть коли опиняються в безпеці, починають гратися в ігри, в які гралися до війни, сюсюкати, говорити, як маленькі. Вони можуть почати боятися темряви або бути без батьків. Це – нормально, і батькам треба терпляче пережити цей період.
Що таке травмування
Травмування – це коли трапилася подія, з якої ми так і не вийшли. Ми вже перебуваємо в безпеці, але продовжуємо проживати подію, яка з нами сталася. Те саме відбувається з нашими дітьми, і ми маємо допомогти їм перейти від 24 лютого до сьогодення.
Чому тілесність зараз дуже важлива
Наше тіло існує тут і зараз, і саме йому ми маємо приділяти увагу. Коли ми піклуємося про наше тіло, ми повертаємо себе із травматичного минулого в безпечну сьогоденність. Тому тілесний контакт надзвичайно цінний. Дуже важливо обіймати дитину і казати їй "я з тобою". Проте якщо є можливість, треба, підтримуючи звʼязок, намагатися дати дитині особистий простір: відправити її до літнього табору, знайти можливість вкладати її в окреме ліжко.
Дуже важливо допомогти дитині зрозуміти, що одне з головних завдань батьків – зробити так, щоб вона могла бути самостійною, змогла жити без батьків. Дитина має тренувати "мʼязи сили", а не "мʼязи страху".
Досвід травми і досвід стресу
Той самий досвід різні люди переживають по-різному. Досвід травми і досвід стресу – це різні досвіди. Якщо людина щось зробила для себе або намагалася собі допомогти – вона переживає досвід стресу, а не травми. І ми маємо допомогти дитині, щоб її досвід не був досвідом травми. Для цього треба щось зробити разом. Якщо дитині лячно йти темним коридором, ви можете запропонувати їй увімкнути ліхтарик, розприскати умовний "спрей від монстрів" – це допоможе їй не набути травми, адже вона не буде пасивною, вона щось робитиме, допомагатиме собі здолати перешкоди і страх, а отже, наростити "мʼязи сили".
Секрет приголосних
Якщо психолог хоче зміцнити стійкість людини, він у розмові робить акцент на приголосних. Якщо ж потрібно достукатися до емоційної сфери, допомогти розкритися – на голосних. Цей прийом можете використовувати у розмовах з дітьми, він дуже дієвий.
Як здолати почуття безпорадності
Будь-яку складну справу треба розбивати на маленькі відрізки. Війна робить нас невдахами, і нам потрібно долати почуття безпорадності. Якщо дитина каже, що не може встати з ліжка, запропонуйте їй спершу висунути з-під ковдри ногу. Потім – відкинути ковдру, і так продовжуйте. Це потребує терплячості від батьків.
Як поводитися з дитиною, яка боїться
Спершу треба переконатися, що дитина в безпеці. Потім – підтримати її. Якщо дитині страшно, не треба їй казати, що для страху немає приводу. Ви маєте дати сигнал, що боятися – це нормально. Дитина не має почуватися самотньою у своєму страху.
Треба обіймати дитину, торкатися її. Якщо дитина в сильному стресі, торкатися треба лише закритих ділянок тіла, бо якщо ми торкнемося в цей момент шкіри, це може викликати ще більше напруження.
Далі треба порушити тему емоцій. Ми маємо ставити запитання, щоб не помилитися в її почуттях: "Ти відчуваєш злість, страх, небезпеку?"
Тільки після цього можна разом шукати вихід із цього емоційного стану. Пропонувати "спрей від монстрів", ліхтарик тощо.
Приклад батьків
Дуже важливо показувати дитині, як ми долаємо свою безпорадність, свій страх. Власний приклад дуже важливий для дитини. Також необхідно нагадувати дитині про її власний досвід подолання перешкод. Пригадайте, як вона колись впоралася зі складним завданням, який досвід подолання перешкод вона вже має. Досвід перемоги надає стійкості та сили.
Невербальні сигнали
Уявлення дітей про себе формується через оцінювання їхніх дій дорослими. Особливе значення у цьому має невербальна комунікація. Для дитини дуже важливо, як ви на неї дивитеся, що вона бачить у маминих очах. Тому ви маєте дивитися на них з любов'ю, ніжністю і вірою в них.
Дитині недостатньо слів – якщо ми кажемо "не бійся", а самі тремтимо – це не спрацює. Дитина реагує на невербальні сигнали. Тож дуже важливо спершу опанувати себе.
Як розмовляти з дитиною про війну
Але розмовляти з дитиною теж потрібно. Дитина дізнається про те, що відбувається, від дорослих. Вона знатиме про війну те, що ви їй розповіли.
Уникати теми війни – не найкращий варіант. Якщо ви будете обманювати дитину, вона перестане довіряти або вам, або своїм відчуттям. Уникнення – це дуже погана річ, яку потім у дорослому віці доводиться опрацьовувати з психологами.
Краще розмовляти з дитиною дуже короткими фразами, які не дадуть розігратися дитячій уяві. Якщо казати про померлу людину, що вона заснула, дитина може почати боятися спати або літати літаком, бо на небі купа померлих, про яких казали, що вони "полетіли на небо".
Речі треба називати своїми іменами: ми воюємо з Росією, воюємо вже 8 років, зараз триває загострення. Тема смерті, звісно, потребує особливої делікатності. Не варто дивитися новини з дитиною. Краще запитати у неї, що вона знає про те, що відбувається. І кожну розмову слід завершувати дією. Треба вищначати, що саме ви робите для наближення перемоги, що може зробити дитина: намалювати листівку, заспівати патріотичну пісню, надіслати свої кишенькові гроші волонтерам.
Як відповідати на запитання "коли закінчиться війна"
Як би не було складно, треба казати правду і в цьому разі. Треба казати, що ми сподіваємося на її швидке закінчення, але ми маємо жити зараз, ми маємо призвичаїтися до війни. Ми робимо все для перемоги, але ми не відкладаємо життя на потім. Не можна забороняти дітям радіти, сміятися. Ми маємо обирати життя заради своїх дітей. Чути спів пташок між сиренами необхідно, бо все це – вибір на користь життя.
Дуже корисно обговорювати, що ми зробимо, коли почуємо про перемогу. Запитайте дитину про це.
Залишайтеся на звʼязку
Розмовляйте з дітьми, з якими ви зараз не разом. Надсилайте відео, голосові повідомлення. Підтримуйте зв'язок – це дуже важливо.
Як ти відчуваєш, що я тебе люблю
Запитайте про це близьких. Бо це завжди субʼєктивно, і важливо розуміти, що саме близькі сприймають як прояв вашої любові. Дуже важливо почуватися родиною. Дуже важливо дарувати любов і відчувати її.
tsn.ua
Хочешь узнать больше - читай отзывы
0.4
5.0