Виклики українській літературі під час війни: інтерв'ю з автором роману «Я твій ворог» Анною Бугаєвою

Інфодовідка: Анна Бугаєва – автор трьох опублікованих в Україні новел:
«Одного разу, коли я зникла» (2021)
«Усе буде Париж!» (2022)
«Я твій ворог» (2025)
Повість "Одного разу, коли я зникла" отримала відзнаку жюрі у номінації "Проза"молодіжного літературного конкурсу «Смолоскип»у 2021 році.
Повість "Усе буде Париж" потрапила у довгі списки Книги року ВВС 2022.
До повномасштабного вторгнення Анна разом із сином-школярем та чоловіком проживали у Києві. Анна була власником бізнесу у сфері ріел естейт, але після 2022 року була змушена повернутися до банківської сфери, і на момент написання статті працює та проживає в Лондоні з неповнолітнім сином.

Ми зустрічаємось під час візиту Анни до Києва. Сидимо у парку, світить сонце, навколо нас гуляють люди з маленькими дітьми. Але не далі, ніж сьогодні вночі Київ зазнав жорстокої комбінованої атаки іранських шахедів і балістичних ракет, і вся ситуація виглядає дуже сюрреалістично.

ТОнеТО: Як пережили нічну атаку? Було дуже страшно?

АБ: Так, не приховую, було страшно. Особливо в момент вибуху в Солом'янському районі, у нас у ванній аж двері затремтіли.

ТОнеТО: А в укриття не ходите?

АБ: Ні, я намагаюся зайвий раз не будити сина, вже коли прямо над будинком летить - терміново біжимо до ванної, ми його прямо у ванну саджаємо, і він там продовжує напівсидячи спати... Ну а ми з чоловіком поруч, на стільчиках... Може це не найнадійніший спосіб уберегтися, але коли тривоги щоночі, спати ж якось потрібно...

ТОнеТО: Анно, давайте відверто - ви зараз живете в Лондоні. У мирному місті без війни. Чи не стикалися із засудженням співвітчизників? Мовляв, як можна писати про війну, якщо ти живеш далеко від України.

АБ: Ні, жодного разу такого не було, ніхто мені не дорікав. Почнемо з того, що основним мотивом виїхати з України, звичайно, був син, і більшість моїх співвітчизників не засуджують матерів, які намагаються убезпечити своїх дітей. Якби не дитина, я залишилася б з чоловіком у Києві. Але коли розпочалася війна, всі його однокласники розбіглися, хто куди. Вчителі теж роз'їхалися. Зрозуміло, що дитині потрібна повноцінна школа. До того ж, росіяни оточили Київ і вже активно обстрілювали, було небезпечно залишатися у місті, адже оборону могли будь-що прорвати. А писати я почала ще у Києві. За кілька днів до вторгнення я накидала невелике оповідання, в якому від імені жінки середнього віку розмірковувала про те, що робити, якщо ворог біля воріт. І як поводитимуться російські солдати – чи відпустять, чи зґвалтують, чи пограбують, уб'ють? Але зараз такі питання, звісно, вже не виникають, бо ми знаємо відповіді напевно…

ТОнеТО: Розкажіть, де вас застала війна. Я так розумію, що опис перших днів війни з книги – це ваш особистий досвід?

АБ: Частково – так. Війна застала нас усіх у ліжку. Я перша почула вибухи, розбудила чоловіка. Потім ми розштовхали сина зі словами "Вставай, війна почалася, росія таки напала". Він не повірив, усміхнувся, йому було навіть весело - якісь пригоди, щось новеньке... Я ж не могла поворухнутися, настільки була у шоковому стані. Весь удар на себе взяв чоловік – зібрав речі, перевірив документи. У нас була попередня домовленість, якщо раптом ЦЕ трапиться - їхати всією родиною до татового сільського будинку. Але вранці 24 лютого мама та бабуся навідріз відмовилися, і це збило нам усі плани.

ТОнеТО: Я не можу не запитати – найжахливіша сцена з книги, коли обидві дівчат потрапляють в окупацію, і російські солдати… Не будемо спойлерити, але всі вже й так здогадалися, що там відбувається щось жахливе, – це художня вигадка?

АБ: І так, і ні. Коли ми таки виїхали з Києва, то були дуже близько від зони воєнних дій, у селі на висоті. І в нас там був справжній театр воєнних дій – все було чути та видно. Біля нашого будинку навіть знайшли карту, загублену російським ДРГшником. Ми не знаходилися на окупованій території, але наші родичі кілька місяців прожили під окупацією, і коли росіян відігнали, наші родичі стали моїм основним джерелом інформації. Крім них, я спілкувалася зі знайомими, які також постраждали, читала інтерв'ю з жертвами зґвалтування, журналістські розслідування. На момент написання книги великий масив розрізненої інформації вже склався у чітку картину в голові, як це відбувалося. Загибла дівчина – це узагальнений образ. І на жаль, не найжахливіший. Я думаю, ті жіночі тіла в Бучі, які звалили в купу і спалили… Ті люди… Загиблі молоді жінки… могли б розповісти набагато страшніші історії, але їх уже немає з нами… Я хотіла зафіксувати події на папері, поки ще свіжа пам'ять. Адже зараз як такої окупації нових територій у чистому вигляді вже немає – росіяни просто руйнують міста під нуль, перш ніж туди зайти. На початку війни була особлива ситуація, коли люди залишалися у своїх поки що не зруйнованих містах та селах і сподівалися, що якось «пронесе». І вже лише потім ми побачили та дізналися, ЩО саме там відбувалося…

ТОнеТО: Нещодавно в Краматорську загинула письменниця, Вікторія Амеліна, ви чули напевно? Якось прокоментуєте?

АБ: Так, звісно чула. Талановита жінка, смілива. На жаль, стала жертвою ворожого снаряда, це дуже сумно.

ТОнеТО: Ви могли б стати такою собі Амеліною, поїхати в зону військових дій, вивчати матеріал, так би мовити, на місці?

АБ: Я... Ні, я не така. Я осіла і сімейна людина. І до речі, стиль моїх книжок та їхня тематика до війни була з розряду досить легкого та приємного чтива. Яке, звісно, зачіпало більш глибокі теми, але… «Я твій ворог» за відгуками вийшла тяжкою, непростою книгою. Не всі з першого разу дочитують до кінця. Багато хто робить кілька підходів, і це очікувано. Не думаю, що й далі писатиму такі повісті. Вірніше, скажу так – якщо життя нормалізуватиметься і повертатиметься в нормальне русло, то і я повернуся до свого улюбленого жанру «драмеді».

ТОнеТО: Найважче питання наостанок – коли війна закінчиться, ви повернетесь до України?

АБ: Я хочу. Планую. Плани дуже багато разів відсувалися, тож зараз конкретних дат уже взагалі немає. Чим більше живу за кордоном, тим більше схиляюся до ідеї про життя на дві країни, адже син уже навчається тут і, швидше за все, тут же й вступатиме до університету. Кинути все і повернутися з кінцями вже точно не вийде.

ТОнеТО: А як щодо творчих планів? Варто чекати на нову книгу від Анни Бугаєвої.

АБ: Стривайте, лише остання нещодавно вийшла. Але, звісно, я вже почала замислюватися над новим сюжетом. Письменництво – це така штука, яка з часом затягує, і ти вже без цього не можеш уявити себе.